ВЕЖА СЛІЗ І ЗАСТИГЛА ЗРАДА.

Саме тут, у холодному серці Вежі Сліз, Грімо став каменем. Колись величний фамільяр, він перетворився на тінь, врослу у стіни, що колись розтинали нічне небо Магічної Академії.

Через вузьку тріщину в кладці він бачив сонячні барви парку, живі й недосяжні. Там Ауріель сиділа на лаві, мовчки дивлячись на Вежу — з обличчям, сповненим провини та рішучості. Для неї це був акт обов’язку, для нього — вічна зрада.

Вони дивляться одне на одного крізь роки і яр: вона – з непохитною вірою у правоту, він – з мовчазним запереченням, що не стерти навіть часом.

❓ Питання для вас:
Чи можна виправдати жорстокість заради «вищого блага»? Чи завжди правда одного стає тюрмою для іншого?
Продовження історії — за посиланням:

https://booknet.ua/book/gra-tnov-manevri-b445527