Вітаю, любі!

Усіх зі святом!

Запрошую до нового розділу⬇️

❄️❄️❄️ Оновлення ❄️❄️❄️

Мій управитель загадково посміхається та, покірно махнувши головою, йде. Я вже теж розвернувся, аби піти, але таки, зупинившись, оглядаюся.

— Йосипе Федоровичу, як це розуміти?

Чоловік зупиняється і теж оглядається.

— Думаю, ви зрозуміли, — відмахується він.

— Я хочу це почути, — наполегливо прошу.

Управитель з хвилину мовчить, а тоді надто впевнено починає:

— Сподіваюся, Тимофію Вікторовичу, ви мене за це не звільните. Але за парканом вирує справжнє життя. Я з самого початку радив вам до нього придивитися. Та ви мене не чули. Там реальна дівчина, яка живе реальним життям, яка не плекає ілюзій, а закочує рукави та працює як коняка. І якщо чесно, я знав, що ви програєте в цьому невидимому поєдинку. Бо якби я був молодшим і мав ваш статус, то вже давно б зніс той височенний паркан, об’єднавши все в один двір. А тепер, якщо дозволите, я піду.

Стою у повному ступорі. Походу, я один досі був сліпим. Дідько!

Мільйонер за парканом

Приємного читання!