Здається, моя мокра сукня важить менше, ніж вантаж чужих очікувань. Мені б хотілося, щоб було навпаки. Один вечір у французькому ресторані, три «постріли» від матері прямо в серце й очі «неба і землі», що з’явилися без запрошення. Випадково? Навмисне?

Коли дихати стає важко, єдиний вихід — вода. Навіть якщо ти посеред розкішного залу. Навіть якщо ти — майбутній анестезіолог, який мав би вміти присипляти власний біль.

Про втечу, від якої не сховатися, та руки, що пахнуть сигаретами й спокоєм, — уже в новій главі.