Академія Сновидінь.

У розділі 28 у нас знову Хореографія, у наступному Брігель вирішує влаштувати допит своєму фамільяру, а їхні стосунки нареші починають розвиватися.

Він швидко поки я не передумала застрибнув всередину і вистрибнув на вікно. 

– Тільки не кажи, що тобі соромно і ти боїшся зі мною бачитися у людському вигляді. 

Він авжеж нічого не сказав, тільки застрибнув мені на коліна і почав муркотіти, наче хотів забрати усі мої тривоги. 

Я невпевнено погладила його. Потім зробила це ще раз…

А тоді й сама не помітила як заснула під його ритмічне муркотіння.

Я тихо відкрила двері і почала чекати. 

– Тоунсе, – покликала я, – допомога потрібна. 

Він повільно обернувся. Впізнав тон, чи не так? Відреагував швидше, аніж мав, бо звик до цього звертання. 

Його погляд наповнився розумінням, хоч усмішка залишилася тією самою. Яка мене так дратувала, та тепер змушена визнати – вона ідеально тобі підходить. 

Я крок за кроком наближалася до нього, а він відступив до стіни.  

– Чи ти не радий мене бачити, Тоунсе, – прошепотіла я, скоротивши останню відстань, яка залишилася. 

Захотілося розсміятися. 

– Брі, – так само сказав він, спробувавши щось пояснити, щось відповісти, та я не дозволила. 

З силою стукнула його і мої очі запалали роздратуванням. 

– Було весело? – запитала я вдаривши його знову, – було весело знущатися з мене? Чому ти нічого не сказав? Ти ж Реджинальд Тоунс, той самий, що в академії Суддів. 

Уся моя витримка завершилася тут.

Він обережно підштовхнув мене і я вмостилася на підвіконні. 

– Вибач, моя кохано Брі, – він опустився переді мною і взявши мої долоні зазирнув мені у очі. 

Погляд сповнений вини. 

– Отже, ти Тоунс? – холодно й без емоцій констатувала я.

– Так, це я, – він усміхнувся і я відчула, що мені стає спокійніше. 

Якби дівчата не натякнули б мені, якби у авторки був час, я б довго металася між двома Тоунсами між своїми почуттями не знаючи як вчинити. Тепер усе стало значно простіше. Я нікому не зраджую і залишилася вірна самій собі. 

– Але ж ти колись думав про мене, а не про себе? – запитала я, – ти думав чого хотіла саме я, а не ти? – і пильно подивилася йому в очі. 

Він завмер. У його очах зблиснуло розуміння і прийняття. Відступив на крок і опустив погляд. 

– Твоя правда, – погодився він, – Я надто захопився якимись своїми інтригами і навіть не подумав, що це може засмутити, мою кохану Брі, – на диво легко визнав він, навіть не сперечаючись за свою правду. 

Чи він приховує щось ще? Але гаразд, не хоче говорити – потім все одно розповість, куди дінеться. 

– Не називай мене так, – натомість холодно зазначила я, – ми не в тій реальності, де тобі це дозволено, – спробувала додати трохи сокійніше. 

– Тоді як мені тебе називати? – він знову опинився поруч і я здригнулася від його подиху. 

– Як тобі завгодно, – відповіла я і осіклася, – ще чого? Для тебе я панна Амаль або панна Брігель максимум. 

Опустила погляд на телефон і прокричала налякано. 

– Я запізнююся на пару. Бувай, – я взяла сумку і вибігла з приміщення. 

Я ледь усміхнулася, коли покинула приміщення. 

Якщо він думає, що я більше не збираюся помститися, то він дуже глибоко помиляється. Я не забула про свою помсту, а просто відклала до кращих часів.

Елевонда. А в мене як завжди те, що мала зробити швидко затягнулося на годину ще й від однієї візуалізації прийшлося й зовсім відмовитися, бо вона так і не вийшла. 

Телеграм канал