Розділ 28 Хореографія.

Я прокидаюся в кабінеті Хореографії і полегшено усміхаюся. Це моє найулюбленіше місце у якому я відчуваю себе найбільш спокійно. Ще трохи і сюди має прийти Тесс, сподіваюся цього разу вона теж тут буде. 

Її присутність надавала якусь внутрішню впевненість, чи що?

Я більше не скаржуся на її слова після тієї зустрічі з Морфеєм. Адже вона точно може знати більше і авжеж може підготувати мене до майбутніх подій. 

Вона єдина, хто достеменно знає, що чекає на мене. І щоб зі всім справитися мені необхідно дослухатися до її порад. 

Хоча це не означає, що інколи мене не дратує її поведінка. 

Тесс сидить у позі лотоса і перегортає мікс на ютубі, вишукуючи тільки щось їй відоме. 

– Чаттерн, – невдоволено пробурмотіла вона. 

Тепер, коли їй не потрібно приховувати свою дотичність до Аві, словечка з тієї реальності проскакують у неї постійно. Власне як і в мене самої. 

Після цього вона починає стукотіти пальцями, явна ознака того, що вона над чимось напружено думає. 

Тоді вона підійме свій погляд на мене, щось собі зрозуміє і скаже назву пісні. 

– Знайшла, – радісно усміхається вона, – Tell me( Say it) з дорами “Найкращий хіт” 

Це ж який ще рік був. Неочікувала, що авторка в темі. 

– Ти її дивилася? – вражено скрикую я, забуваючи, що тут хоч шепотом скажи, усе чутно буде. 

– Та щоб тебе, – роздратовано шикнула вона, – Починала, але в автоперекладі, а це ще той окремий вид мазохізму, якщо ти розумієш про що я. 

Одного разу з цікавості вирішила глянути. Більше я такого не робила. 

– А ще я почитала спойлери і мені не сподобався сюжет, але планую колись завершити. 

Кивнула. У мене такий цілий список є. Як тільки усе завершиться візьму собі імпровізовану відпустку і хай тільки спробує хтось мене зачіпати. 

– А пісня я так розумію в твої улюблені ввійшла. 

– Ага і чудово підходить для тебе зараз. Усе ж плавність і переходи у тебе досі не виходять, – пояснила вона. 

Я приречено кивнула та все ж відчула якусь підставу. Яка полягала усього лиш у тому, що танцювати мені прийдеться самій від початку до кінця. 

– Я сьогодні хочу просто посидіти і подивитися, – відповіла Тесс зі своєю звичною усмішкою, – я вже скільки під неї танцювала, що можу танець з заплющеними очима прописати. Тому сьогодні я тільки підспівую. 

Вона ввімкнула музику, а я спробувала проготуватися і сподівалася, що таки зможу її вмовити. 

– Are you ready? – запитала вона у мене фразу з пісні такою неприємною усмішкою, що мені захотілося її штурхнути. 

– Ready, ready, – буркнула я і змушена була почати танцювати. 

А вона й справді все точно знала. Декілька швидких кроків, потім різко перемкнутися на повільніший темп від чого я ледь не перечепилася, але швидко вирівнялася. 

Тесс мовчала. 

Цікаво я роблю все правильно, чи вона готує тираду, щоб сказати все що думає, пізніше. 

Знову швидше і я перемикаюсь на інший стиль, хоча у мене не виходить так легко як це робить Тесс. 

Тепер повільніше. 

Далі схоже як я танцювала тоді, коли вчилася і там в того клятого Морфея. Нарешті я повністю розслабляюся і дозволяю своєму тілу рухатися так як хочеться, так я воно саме знає, а не так як я думаю. 

– Непогано, – вона сплескує в долоні і ледь всміхається, – хоча так стало лише в кінці. Плавність і легкість варто підтягнути. З швидкістю усе майже гаразд, але ти все ще надто багато думаєш. 

Я важко зітхаю. Це ж потрібно так вміти, щоб і похвалити і наче насварити. Але це було справді неочікувано, що вона не тільки критикувати вміє. То для мене ще не все втрачено. 

Відчуваю як усмішка сама мимоволі з'являється на обличчі. Я й не встигаю помітити як вона підводиться зі свого місця. 

Я здивовано дивлюся на неї. 

– Ну ти ж хотіла побачити, чи не так? 

– Та невже, – сплескую в долоні, – знала, що ти не зможеш просто сидіти. 

– Я просто хочу, щоб ти розуміла, ось і все, – знічено говорить вона, а тоді говорить, – ну що вмикай. 

Здається я розуміла чого вона чекала. І можливо моя теорія цілком таки правдива. 

А ще тільки тепер я дещо зрозуміла, на що не звернула увагу. Вона не зупинялася жодного разу за танець. Могла лиш сповільнитися. 

– Ви й в житті такі чи не так? – ледь всміхнулася я. 

– Про що ти? – запитала сівши поруч, – і взагалі дорогенька твій час вчитися ще не завершився. 

Я не стрималася і розсміялася. 

– Ти зараз дуже нагадуєш Кесседі, в курсі? – на що вона лиш кивнула. 

– Я занадто довго її знаю. А тобі не час відлинювати. 

Раніше я не питала була впевнена, що просто маю робити, що вона скаже. Ага, це було усього лиш на початку цього розділу. Але все ж чому? Як це зможе мені допомогти перемогти Морфея. 

Я все ж не витримала і озвучила свої сумніви. 

– Яка ти смішна Брі, – зміряла вона мене незрозумілим поглядом, – танець допомагає навчитися швидше рухатися, краще ухилятися і вчасно діяти. Ось чому це найважливіше на Аві, –  вона говорила так, наче пояснювала дитині звичні речі, але у її тоні не було уїдливості, радше смуток. 

Її правда. Вона все сказала правильно і жодне слово точно більше не підлягало сумніву. 

Я піднялася з місця і почала вивчати те, що про що вона мені говорила. Якщо я зможу рухатися швидше – жодний уламок мене не зачепить. Ні не так, я б відчула, що він падає ще до того як це станеться. 

Здатність ухилитися – не дозволить тим незрозумілим ланцюгам зачепити мене. 

А якщо я зможу швидко приймати рішення – це зможе врятувати життя усім. 

– Ти вже надто стараєшся, – не витримує вона. 

– Можливо, – погоджуюся. 

– На сьогодні досить, думаю тобі варто відпочити, – ледь всміхається вона. 

І справді лише зараз відчуваю, що майже не маю сил ні на що більше. 

– Брі як ти й казала колись мені – усе що тобі потрібно це просто вдихнути і видихнути. Цей світ ще не все сказав тобі.