Я прийняла важливе рішення для своєї творчості. Іноді, щоб побачити цілісну картинку, потрібно зупинитися та відійти трохи вбік.
Ці пів року я писала дуже швидко й часто емоційно. Іноді взагалі не задумуючись про техніку та майстерність написання. У підсумку всі мої роботи — це, скоріше, чернетки, ніж повноцінні твори.
І тому я вирішила зупинитися. Звісно, це не означає, що я перестану писати — ні. Маю купу ідей, які хочу втілити. Та відтепер буду більш шанобливо ставитися до свого читача й не пропонувати йому напівфабрикат.
Мала за правило викладати роботи, завершені наполовину чи повністю. Тому дві роботи, що вже майже готові, будуть опубліковані. Та тепер думаю, що варто деякий час писати «у стіл» і повертатися до текстів через кілька місяців — з можливістю більш критично їх оцінити перед тим, як показувати загалу. Бо ідей багато, і іноді це шкодить — адже прагнеш якомога швидше розповісти ту чи іншу історію.
Тож зараз, мабуть, час поглянути на свої історії під новим кутом. Провести глибоку редакцію, а деякі твори — і взагалі переписати.
Я навіть задумалася про співавторство або, радше, про критику — редактора, який вкаже на мої прогалини.
Тому деякі твори будуть зникати, а згодом повертатися — вже оновленими. Що ви думаєте з цього приводу? Чи варто робити такий крок? Звісно, це не принесе мені нових підписників і, можливо, навіть відлякає когось зі старих. Та наразі для мене важливі наративи, які я закладаю у слова. А отже, вони мають стати ще більш кристалізованими, ніж є зараз.
Водночас у мене багато сумнівів: чи не перетворять такі редагування щось персональне на більш масовий продукт — прийнятний для ширшого кола читачів, але з утраченими сутністю та наративами.
Можливо, ви, мої читачі, допоможете мені в цьому й дасте слушну пораду. З чого почати? Який твір справді потребує доопрацювання, а який, можливо, взагалі не варто чіпати? Буду вдячна за будь-яку конструктивну критику.