Давайте знайомитися .

Вітаю авторів та читачів .

Давайте будемо знайомитися .

Мене звати Іван, і я вирішив спробувати себе в письменництві

Трохи про себе . Я військовий .

Ідею яку я вирішив тут висвітлити я носив в собі багато років та все вагався , чи вийде в мене...

Тож виходить в мене чи ні ,судити вам.

На межі між світами

Коли я прокинувся у цьому домі, то там не було жодних ознак, що там хтось жив чи то знаходився. На вікнах висіли обшарпані штори, які вицвіли від часу, стояли квіти, що вже давно посохли. На підлозі були простелені килимки, на яких було купа пилу. Все виглядало так, ніби хтось давно жив та виїхав, але речі так і лишалися лежати на своїх місцях. Було усе таке сіре та моторошне.

Усвідомивши, де знаходжусь, я підірвався з такою швидкістю вітру. Я з переляку біг так, що збив на своєму шляху дві маленькі деревинки.

Я біг, вилупивши очі, та відчував, що за мною хтось женеться. Було дуже страшно. Не можу сказати, скільки я часу біг, але зупинився кілометрів за десять від будинку, аж за іншим селом, біля річки.

Я сів під деревиною відпочити та переварити, що то було.

Я почав заспокоюватися потроху та думав, що то був сон, та й забрів я туди, бо був дуже зморений, голодний та холодний.

Я поліз до кишені за цигарками, та на диво дістав саме ту статуетку з деревини, що подарував мені чоловік. Я від страху та розуміння, що то був не сон, втратив свідомість.

Коли я прийшов до тями, ледь відкритими очима я помітив вогнище та відчув тепло. Відкривши очі, я побачив саме ту родину, що була у домі.

— Що, прийшов до тями? — запитав мене чолов’яга.
— А вам що від мене потрібно? Ви ж дуба врізали.
— Ага, врізали… — відповів чоловік, дивлячись на мене з усмішкою.

Мелані теж засміялася, а потім, витріщивши на мене очі, та як заволає:
— Ти від нас нікуди не дінешся!!!

Я поглянув на дітей, а ті, як малі чортенята, регочуть.

— Їсти будеш? — запитав мене чоловік.
— Га? — запитав від страху я, не відчуваючи під собою землі.
— Поїж, кажу, бо зараз ми покажемо те, що ти ніколи не бачив, так, як і інші люди.

«Оце, — думаю, — приплив. Такого галюна у мене ще не було. І що я таке з’їв?» — пролетіло у мене в голові.