Знижка на "Трофей" та останній день передплати

– Отже, слухай, – різко процідив Влад, і голос його став жорстким. – Ти моя на ці два місяці. Якщо поводитимешся добре – відпущу в призначений термін. Може, навіть раніше. Домогосподарки в мене зараз немає, тож прибирання і готування – на тобі. Ну і… час від часу я кликатиму тебе в спальню.

Я подавилася повітрям і ледь не закашляла, насилу подавивши паніку. Хоча всередині все обірвалося. Ще вранці я обговорювала з подругою, куди ввечері піти погуляти і який чохол взяти на новий айфон. А тепер… я тут.

– Ну, розповідай, – випалив Влад. – Як так вийшло, що тебе в покер програли? Подумав би, що ти приносиш удачу. Бо вас із братом часто бачили разом у різних місцях...

Я завмерла з виделкою біля рота.

– Ні, не приношу. Інакше ми б не програли.

– А може, перемога – це не завжди про гроші? Іноді є щось більше, – промовив він, дивлячись крізь мене. Його слова звучали надто загадково, наче він сам не до кінця розумів, про що каже. Або просто хотів збити з пантелику.

– Так, є дещо більше, – кивнула я. – Наприклад, свобода. Якої в мене більше немає.

– У всіх бувають тимчасові труднощі, – знизав плечима Влад, ніби йшлося про якусь дрібницю, і нарешті почав вечеряти. – Звикай.

YbFBN3P-

Книга тут: https://booknet.ua/book/trofei-dlya-peremozhcya-b438100

– Я закохалася в Мирона.

– Нарешті! – плеснула в долоні Віка.

– Ні, це неможливо, – панічно махала головою Аріна. – Ти розумієш... як це буде? Він же наречений моєї сестри, його обожнюють наші батьки. Тобто вони не приймають інші варіанти, він разом може бути тільки з Альбіною. А тут я...

– Але ж ти йому теж подобаєшся, дуже сильно, – заявила Віка. – Я бачила, як він на тебе дивився.

– І мені нічого не сказала? Бо я ні чорта не бачила.

– Ти була зайнята Назаром. Мирон ледь не плювався, дивлячись на вас. Але переді мною спалився, поки перед тобою байдужість грав.

– Тоді він ще не показував цього, а потім... мені довелося жити з ним і Міланою цілий тиждень, – повільно промовила Аріна. – Це був найкращий... найгірший тиждень. Він мене добиває.

– Ви б поговорили, що робити далі, – Віка задумливо постукувала по столу. – Просто якщо він не любить твою сестру, але любить тебе, то тут усе очевидно. Йому не варто бути в тих стосунках. Тим паче дітей у них немає, вони не розписані. Чи ти хочеш дочекатися, коли вони будуть у шлюбі й усе життя лікті кусати?

– Річ же не в цьому. Якби це була будь-яка інша дівчина – та без проблем. Але це моя сестра. Вона мене зненавидить після такого. Це зрада. А якщо в нас із Мироном не складеться? Розбіжимося через місяць, а сестру я втрачу назавжди. Це сама дурна затія.