Сьогодні у нас уривок з "Іноді мрії збуваються"

— Так! Добре, спишемо це на недоліки виховання. У шлюбі буде достатньо часу, щоб їх виправити, навчити покори.

Лорд лише засміявся у відповідь.

Їхня розмова підходила до кінця, і вони повільно рушили назад до замку.

Я посміхнулась. Середньовічний Крістіан Ґрей, ага. Залишилось тільки надягнути шкіряний комбінезон, фуражку й батіг і може відкривати свою школу «Домінантус».

Ні, друже, нічого не вийде! І зараз саме я дам тобі урок.

— Зло, що в минулому твоєму таїться, хай у теперішнє повернеться і супроти тебе обернеться! — прочитане зранку заклинання зірвалось із вуст несподівано.

Бажання справедливості й протест проти цієї «освітньої програми в шлюбі» перемогли. Перший тест-драйв магії розпочнемо з графа!

Спочатку нічого не відбувалося, а тоді над головою Беккера, що віддалявся, з’явилися слабкі зелені іскри (на щастя, дракон саме розглядав кущики!). Вони швидко зникли. Я подалась уперед, жадібно вдивляючись у постать графа й очікуючи результату.

Дві. Чотири. П’ять. Шість секунд. Нічого. А сам граф зник з поля зору.

Я розчаровано зітхнула, стискаючи поручні руками. Магічити виходила погано.

Збиралась покинути терасу, як почувся шум, тупіт і добірна лайка.

— Хто-о-о? Хто посмів?! — волав Беккер на повну горлянку. — Випорю! Усіх!

Жіночий голос у відповідь розсипався в вибаченнях, благав пробачити.

— Випорю! — Його заклинило?

— Ваша Світлість, чому ви кричите? Що сталося? — Голос Арелії пролунав зовсім близько.

Я хутко присіла й сховалась за поручнями. Ну яке йти, коли дійство тільки починається?

З-за рогу вирулив граф, гучно волаючи й розмахуючи половником, неначе революціонер. Услід за ним поспішали мачуха Анни, худий хлопець і жінка в фартусі. Судячи по простому крою і тканині, можна було здогадатися, що вони слуги.

— Вона напала на мене. Ударила! — граф вказав на жінку, а а Арелія вчасно ахнула для антуражу.

На горизонті з’явився п’ятий діючий персонаж — лорд Каем Набір-букв-замість-прізвища. Він втрутився з усмішкою, пояснюючи Арелії:

— Сталося непорозуміння, графине. Вони зіштовхнулись, коли вона проганяла якогось шибеника з кухні, жбурнула в нього половником, але поцілила в Саймона.

Я прикрила рот долонею, ледь стримуючи сміх.

«Пряме влучання!» — реготала я подумки.

— Ваша Ясносте, пробачте…

— Мовчати!

Кухарка, заливаючись сльозами, знову завела свою шарманку, а потім і зовсім впала на коліна. Беккер щось рявкнув і, спіткнувшись на рівному місці, із тріском гепнувся у грязюку.