Вітаю! Нова глава книги "Полюваннн на Місяць" опублікована.

 Вже підбираємося до роз'язки. Вже скоро стане ясно хто ж сам чинить жахливі вбивства в місті де живе Аліса і що приховала її бабуся.

 Ця глава, мабуть остання сама весела, далі пойде драма та епік:). Правда, гумор там своєрідний.

_______________________________________

– Так ти взагалі пам’ятаєш, хоч приблизно напрям звідки прийшла? – перепитав я, і бемцнув себе по лбу, а от ще один мінус Аліси знайшовся.

 Я не можу…ну як вона дожила до своїх років і десь не згубилася? Хоча…тут темно...та ліс...все ж люди погано бачать в темряві і того можуть загубитися. Ой, бідося, їй точно потрібен персональний андроїд чи кіборг, бажано бойовий, щоб компенсувати цю слабкість.

– Ну…я точно пам’ятаю, що там на деревах був мох, – після задумливої паузи додала трохи деталей Аліса, чую по голосу вона навіть зраділа, що щось пригадала.

 Ну от...вона таки не безнадійна… мох помітила, молодець яка.

– Капець, мисливиця з геогфічним кретинізмом…ну точно проживе довго…– бубнів собі під ніс, навіть не знаю як вона буде виходити на нічні полювання, а саме головне, щоб її тоді не зжерли…точно їй ще потрібен до бойово кіборга тепловізор.

– Що? – перепитала Аліса, позіхнувши.

– Сподіваюся до ранку дійдемо…– більш чітко відповів я, в мене здається око сіпнулось.

 Але потім я почув тихий чавкіт, потім до мене дійшло це Аліса дотягнулася до куща і смачно їсть ягоди з нього. Мені цікаво, а вона подумала, що ці ягоди можуть бути отруйні? Нє? Вже співчуваю її майбутньому кіборгу-охоронцю, бо вона його до системного збою своїми вибриками доведе.