Новини від S.T.A.L.K.E.R. Ua.

Хочу порадувати читачів від сьогодні я починаю викладати другу книгу із трилогії "Шахіст" Нові правила гри. Запрошую в світ пригод всесвіту  S.T.A.L.K.E.R. 

В тридцяти кілометрах від Києва. Неподалік периметра, що охороняється силами міжнародного контингенту.

 На окраїні хвойного лісу, в мальовничій долині, приховалось забуте Богом село. Декілька сотень одноповерхових будинків вздовж доріг, що пересікаючись, ділили село на чотири нерівні частини. З півдня, в бік центру, йшов самотній подорожній. Він неспішно крокував, обходячи, та переступаючи численні вибоїни вщент заповнені водою після недавнього дощу. Дорога була в такому жахливому стані, що місцями вибоїни та калюжі займали більше площі ніж залишки твердого покриття. І тому, чоловік, побоюючись пошкодити ноги, просувався обережно. Як і більшість тих небагатьох людей котрих іноді ще можна зустріти в цій місцині він був одягнений в довгополий прогумований дощовик. Голову та верхню частину обличчя покривав капюшон. На ногах високі шнуровані черевики армійського зразка. За широким плечима - об’ємний рюкзак. Чоловік пильно дивився під ноги, не відволікаючись на давно покинуті оселі. Його зовсім не цікавив похмурий краєвид занедбаності такий незвичний для звичайної людини. Розміреним кроком, не озираючись по боках, подорожній впевнено просувався до своєї кінцевої мети.

Нарешті він вийшов на перехрестя. На хвильку зупинився. Озирнувся навкруг. Все було як йому розповіли – дві прямокутні будівлі магазинів з заґратованими вікнами та проваленими від часу дахами. Праворуч сільрада, напроти неї школа, та єдина на все село двоповерхова будівля - клуб. В кількох кроках поруч з ґанком клубу про щось гучно сперечався гурт людей. Скосивши погляд, не повертаючи голови, чоловік розгледів двох одягнених в фуфайки здорованів, та дівчину, котра намагалась сховатись за спиною молодика років приблизно двадцяти.

 «Можливо провокація. Чи самі чого проміж собою не поділили. Хоча, одягнуті молодята були не так як місцеві. Дідько з ними. Якось самі розберуться це не моя справа». – Вирішив Олег, піднімаючись по східцях на просторий ганок.

Щойно він взявся за дверну клямку як почувся глухий звук удару. Щось хруснуло. Дівчина перелякано зойкнула.

 – Допоможіть!

Чоловік повернув голову, і побачив те на що й очікував – юнак стояв навколішках. Із його розтрощеного носа на землю густою цівкою текла кров. Перелякана дівчина ридала закривши обличчя долонями.

 – Ходімо зі мною пташечка! Я дещо тобі цікаве покажу, - беручи за плече дівчину, хрипким голосом, сказав височенний здоровань.

Ліву щоку від скроні до підборіддя прикрашало татуювання у вигляді Скандинавських рун зроблене наспіх невмілою рукою.

 – Та ти не бійся лялечко! Це забагато часу не відніме! – реготнув його приятель, з ретельно виголеним лискучим черепом, піддаючи юнакові ногою в живіт, - Аркадій у нас відомий «скоростріл». Він як двотактний двигун – туди-сюди і все!

 – Ні! Я вас прошу! Не треба! – в голосі дівчини відчувався непідробний розпач.

 «Ні, це не провокація. Так жоден актор нізащо не зіграє. Схоже у цієї пари справжні проблеми. О Боже! Спілкування з Клаусом зробило мене закінченим параноїком».

 – Хлопці, я вас по-доброму прошу: будь-ласка облиште дівчину, - процідив скрізь зуби Олег, відчуваючи що в ньому просинається дух сталкера на прізвисько Блаженний.

 – А то що добродію? Визвеш поліцію?! Хочеш валятись долі в калюжі власної крові як це лайно? – хижо оскалився голений здоровань, піддаючи молодику ногою по ребрам.

 – Ні. Швидку для тебе! – коротко гаркнув Гонта, скидаючи на ганок свій рюкзак.

 Для того щоб привести обох нападників в горизонтальне положення у бувшого сталкера пішло трохи більше хвилини. Дівчина, розмазуючи туш із заплаканих очей, кинулась до свого визволителя, міцно обхватила його руками, і сховавши обличчя на його грудях, гірко розридалась.

 – Ну, не треба сліз дитинко. Облиш. Адже нічого не сталося, - розгублено бурмотів Блаженний, погладжуючи її коротко стрижене волосся.

 – Дякую. Ваша допомога прийшлась дуже вчасно, - сказав молодик, піднімаючись з землі.

 – Якого дідька ви сюди приперлись?! – суровим голосом запитав його сталкер, проігнорувавши простягнену руку.

 – Ми студенти, приїхали з Києва для того щоб проникнути за периметр, - охоче відповів молодик, - Хочемо переконатись у тому, що відбувається в комп’ютерних іграх правда.

 – Прийдеться тобі повірити моєму слову – все так і є. І навіть в рази гірше… А тепер безкоштовна порада від бувалої людини – беріть ноги в руки, і як можна хутчіше забирайтесь геть! Поки не трапилось справжньої біди! Зона не місце для таких шмаркачів як ви! – гримнув Олег, обережно звільнюючись від обіймів незнайомки.

Дівчина трохи заспокоїлась, і лише час від часу схлипувала здригаючись всім своїм тендітним тілом. Чоловік обережно повернув її, і легенько підштовхнув в бік молодика, але вона відсторонила протягнені руки приятеля. Олег хитнув головою, закинув за плече рюкзак, відчинив вхідні двері сільського клубу.

Він переступив поріг, і опинився в просторому прямокутному приміщенні з трьома дверима. За прочиненими, тими, що зліва, судячи з кількох дерев’яних вішалок колись була роздягальня. Двері в кімнату напроти з невідомих причин були ретельно забити дошками. Поруч, було віконечко білетної каси. Тому Олег вирішив, що це була службова кімната касира. За третіми дверима був просторий зал, котрий колись мав універсальне призначення: для переглядів фільмів, проведення різноманітних зборів, а якщо переставити під стіни ряди стільців то й танцювального залу. В дальньому кутку приміщення, біля сцени, був вистроєний прилавок із холодильних вітрин. Притягнутих скоріш за все із розграбованих сусідніх магазинів. За ним стояв худий довготелесий чолов’яга з хворобливого кольору жовтим обличчям.

 «Судячи з опису посередника це і є той самий Глист». – Здогадався Олег.

Поруч з прилавком стояло кілька столів. Два з котрих були зайняті відвідувачами закладу. За одним сиділо двоє непевного віку бородатих чоловіків. Схилившись над столом, на котрому стояла порожня пляшка горілки вони стиха проміж собою про щось розмовляли. За другим столом сиділо троє молодиків судячи по вигляду приятелів тієї пари, що ледь не потрапила в халепу. Їх стіл був уставлений пляшками з пивом, поруч лежали кілька розірваних пакетів з солоними горішками в яскравих упаковках. При появі незнайомця обидві компанії замовкли. Витримавши кількох секундну паузу, даючи себе розгледіти, Олег махнув в загальному привітанні вільною рукою, і впевненим кроком пересік зал. Він поклав рюкзак на стілець, що стояв біля вільного стола. Скинув, та повісив на сусідній, все ще вологій дощовик, підійшов до прилавку.

 – Добрий вечір добродію.

Гість передбачливо не став називати господаря закладу по прізвиську щоб ненароком той не образився. Похмурий торговець у відповідь мовчки кивнув головою, пильним поглядом вивчаючи новоприбулого. Кремезної статури. Кругла голова з їжачком коротко стриженого сивого волосся на короткій бичачій шиї. Ніби нічого особливого, але Глист відчув потужну хвилю неприборканої енергії котру випромінював незнайомець.

 – Цікаве місце. Головне, що затишно, - озираючись навкруг, пробурмотів Олег.

Глист нічого не відповів, продовжуючи мовчки вивчати незваного гостя. Гонта неквапно поліз в кишеню, витягнув звідти тугу пачку п’ятисот гривневих купюр. Висмикнувши одну, поклав її на стіл перед торговцем.

 – Потап тобі передає вітання, - ліниво процідив Олег.

 Впалі щоки Глиста розтяглись в подобі посмішки.

 – Ми хорошим людям завжди раді, - з полегшенням видихнув він, приязно ошкірюючи жовті, прокурені зуби, - Чим можу для вас бути корисним?

 – Мені кімнату на одну ніч, - сказав Олег, і чогось гарячого на вечерю, - Клятий таксист відмовився везти. Довелось під проливним дощем пішки тупотіти кілька кілометрів.

Торговець зобразив на обличчі співчуття, і сказав, вказуючи на купюру:

 – Для цього суму потрібно подвоїти.

Гість не став сперечатися. Він, на знак згоди мовчки кивнув головою. Дістав гроші,  поклав на стіл поруч з тієї що була ще одну купюру номіналом в п’ятсот гривень. Глист квапливим рухом змахнув зі столу гроші, простяг Олегові ключ.

 – Другій поверх. Кімната номер три, - сказав він, кивком голови вказуючи на прикриті шторою двері. Яєчня з цибулею на шкварках вас задовольнить?

Гонта ствердно кивнув.

 – Що ще? – запитав Глист, розбиваючи мисливським ножем яєчну шкаралупу.

 – Коли буде провідник?

 – Сьогодні о двадцять третій годині, - кинувши стурбований погляд на наручний годинник, відповів господар, - Але…

Він зам’явся, скоріш за все підбираючи слова.

 – Що не так? – підозріло прищурив очі сталкер.

 – Він за один раз водить не більше п’яти. В крайньому випадку сім осіб…

 – За це можеш не хвилюватись, - поблажливо посміхнувшись, сказав Олег. Він кивнув головою в бік компанії молодиків до яких уже приєднались хлопець з дівчиною, - Як мінімум двоє із цієї когорти завтра вранці почалапають додому.

У відповідь Глист байдуже потис плечима. Мовляв «тобі видніше».

 – До речі. Що то за дві тупі горили до школярів чіпляються?

 – Хто саме? – розсіяно перепитав торговець.

Він був зайнятий приготуванням яєчні, і судячи по його впевненим, неквапливим рухам, робив це досить професійно.

 – Двоє бугаїв до молоді причепились. Довелось заспокоїти.

 – А-а-а. – здогадався Глист, насипаючи гарячу яєчню в несподівано чисту таріль, - То представники місцевої діаспори. Принаймні вони себе так зовуть. Насправді безхатченки. Прибились кілька тижнів тому, і тут застрягли. Не в Зону, ні додому. Весь час вештаюся без діла. Харчуються та випивають у мене. Платять справно. А що?

 – «Діло» саме є. Точніше могло статись, - обережно дуючи на вечерю, сказав Олег, - У тебе під носом кілька хвилин тому ледь не скоїлось зґвалтування. Ці виродки розтовкли хлопцю ніс, і тягли його дівку невідомо куди, але зрозуміло з якою метою.

У торговця від почутого широко розплющились очі.

 – Трясця їх мамі! Сучи діти! – процідив Глист скрізь зуби.

 – Отож, - кивнув Гонта, - Ти ні разу не задумувався звідки вони беруть гроші адже розцінки в тебе майже як у Київських ресторанах? Буде час навідайся в їх лігво. Мабуть поруч з ним не одне тіло прикопане. А краще без пояснень жени їх звідси поки вони тебе самого не порішили.

Наступної миті гримнули вхідні двері. Почувся важкій тупіт двох пар ніг. Скосивши погляд на компанію молоді по їх зблідлих від переляку обличчях Гонта здогадався хто саме, та з якою метою зайшов у приміщення.

 – Бережись! – вигукнула дівчина, вказуючи в бік незваних гостей.

Він озирнувся, і побачив «солоденьку парочку». В довготелесого в руках була сокира. Його приятель озброївся вилами. Перекошені від злості обличчя та налиті кров’ю очі красномовно вказували на те, що нападники налаштовані рішуче. Олег рвучко підвівся, схопив дощовик, блискавично в кілька рухів намотав його на передпліччя лівої руки. Гонта рвонув вперед для того щоб зустрітися з противниками ближче до центру зали тоді у нього буде місце для маневру. Але наступної миті він почув характерний звук клацання затвора помпової рушниці. Озирнувшись, Олег побачив торговця котрий цілився в нападників із дробовика. У нього від гніву на шиї надулась вена, і смикалась ліва щока.

 – Всім стояти! Ви, двоє! – вигукнув Глист, - Хутко кинули своє залізяччя, і геть звідси! Два рази повторювати не буду!

Незважаючи на його рішучий тон ренегати зброю не кинули, перезирнувшись, повільно позадкували на вихід. Після того як за ними зачинилися двері, торговець вискочив із-за прилавку, швидкім кроком рвонув слідом. За ці кільканадцять секунд ні двоє незнайомців, ні компанія молодиків не поворухнулись. Один за другим ззовні гримнули два приглушені дверима постріли. Через хвилину двері відчинились, і в зал протиснувся Глист. Його обличчя було блідим від пережитого стресу. Дивлячись прямо перед собою відстороненим поглядом він пройшов на своє місце, поставив в куток дробовик, і тремтячими руками налив повну склянку горілки. Торговець глибоко видихнув, в кілька ковтків осушив стакан, потримавши його близько хвилини в руці, нарешті поставив на край стола. Перехопивши погляд сталкера він кивком запропонував йому горілки.

 – Дякую, але я не вживаю спирти, - сказав Олег, - Я добре знайомий з такою породою людей. Це гієни. Вони повернуться, і будуть мстить.

 – Не повернуться, - відчужено прошепотів Глист.

 – Розумію, - коротко кивнув сталкер, - Вперше?

 – Так, - відповів торговець.

 – Ти щойно врятував мою шкіру, якщо не життя. Гадаю, що тепер прийшла моя черга тобі допомогти.

На те щоб викопати в піщаному ґрунті яму потрібного розміру та перенести в неї тіла ренегатів перетворивши її на «братську могилу» пішло трохи більше години. Закінчивши зі справами Олег з торговцем усілись на якимось дивом вцілілу лавку, перед клубом, для того щоб перепочити. Вечір виявився по-осінньому прохолодний. Щоб не застудитись спітнілі чоловіки накинули на плечі дощовики. Глист закурив. Олег від запропонованої сигарети відмовився. Вони якийсь час сиділи мовчки.

 – Дієш на диво спокійно, - нарешті порушив мовчання торговець, - У тебе напевне вже було таке, і не раз?

 – Щоб закопувати небіжчиків? – перепитав Гонта, - Ні, це вперше. Зазвичай своїх я залишаю на місці. Не боїшся що приїде міліція (події відбуваються задовго до поліцейської реформи) почнуть задавати незручні запитання? Знайдуть тіла?

 – Ні. Востаннє в нашому селі я бачив представника закону років п’ять тому, - впевнено відповів Глист, - Село по якійсь причині не увійшло в список зони відселення. Із-за відсутності роботи, і будь-яких перспектив майже всі люди самі покинули його.

Деякий час вони сиділи мовчки. Торговець першим порушив тишу.

 – Так, гадаю що ти мав рацію щодо цих двох. Через деякий час вони б вигадали слушну мить, і тоді настала б моя черга. Засуджуєш?

 – Ні. Мертва собака не кусається, - Олег згадав найулюбленіший вислів Клауса.

Торговець сунув руку за відворіт дощовика, витягнув звідти сріблясту флягу.

 – Бренді будеш? – запитав він, протягуючи фляжку Олегу.

Той на знак подяки мовчки кивнув головою. Взяв її, відкрутив кришку. Зробив обережний ковток. Сорокаградусна рідина на мить опекла ротову порожнину, і виділяючи тепло, м’яко покотилася по стравоходу.

 – Гарно пішло! Прямо як та теща по мінному полю! – сказав Олег, і ще раз приклався до фляжки.

 – Ти ж казав що не п’єш? – нагадав Глист.

 – Так я мав на увазі той дешевий сурогат котрим ви травите свої організми.

 – Ми, травимо? А ти що, інопланетянин з Сиріусу?

 – Ні, - посміхнувся Гонта, - Я громадянин Франції.

 – А по-нашому говориш непогано.

 – Так. Я жив колись тут.

 – Де саме? – зацікавлено запитав торговець.

 – Не знаю. Пам’ятаю з минулого життя тільки малесенький відрізок - Зону. А пити я перестав після народження донечки.

 – Так це через неї ти йдеш туди? Май на увазі приятелю, за моєї пам’яті, звідти, - Глист кивнув в бік півночі, - Як і з того світу - окрім провідника ще ніхто не повертався.

Олег із неприхованим сумом погледів йому в очі.

 – А ти за мене не хвилюйся приятелю – я, повернусь.

Коли вони повернулись, зал виявився порожній. До прибуття провідника залишалось трохи більше години, Олег вирішив перед нічним походом трохи перепочити. Він взяв свої речі, піднявся на другий поверх. Вздовж напівтемного коридору в кінці котрого ледь жевріла електрична лампочка був ряд дверей з пронумерованими синьою фарбою номерами. Гонта, підсвічуючи кишеньковим ліхтариком, знайшов потрібні двері, провернув ключ. В те що він побачив в невеличкій кімнаті його цілком задовольнило: містка шафа для одягу, рукомийник, стіл, та ліжко, на його подив застелене чистою білизною. Несподівано двері прочинились, і в кімнату тихо ковзнула людська фігура. Олег відразу здогадався хто це.

 – Навіщо ти прийшла? – скоріше із ввічливості запитав він.

 – Хочу подякувати вас.

Чоловік, байдуже повів могутніми плечима.

 – Дрібниці. Забудь. На моєму місці так вчинив-би кожен.

 – Кожен! Але не мій бувший хлопець! – гнівно блиснувши великими зеленими очима, вигукнула дівчина.

 – Не кричи – людей розбудиш, - прошепотів Олег, - Не будь занадто суровою. Я вважаю, що він зі свого боку зробив все що міг.

 – Він мав захистити мене!

Гонта сів на ліжко. Воно під його вагою жалібно заскрипіло.

 – Гаразд. Будемо вважати що ти мене подякувала. А тепер вибач люба мені треба трішечки відпочити.

Дівчина підійшла до дверей. Провернула ключ. Потім, несподівано, одним рухом розстебнула на кофті спортивного костюма блискавку, оголивши тугі, високі груди. Олег відчув як у його зрадницьки прискорилось серце, а до горла піднявся гіркий ком.

 – Облиш дитинко - це вже зайве, - суровим тоном прошепотів він.

Але дівчина звабливо облизуючи пухкі губи, з кошачою грацією зісковзнула до чоловіка на коліна, міцно його обняла, і впилась в нього несамовитим поцілунком. Так! Що-що, а цілуватись вона уміла! Олег мимоволі відповів на її поцілунок, але наступної миті опанував себе, підхопився з ліжка, і відсахнувся від неї.

 – Я що, недостатньо гарна для тебе? – ображено запитала дівчина.

 – Будь-ласка не ображайся! Ти просто казкова красуня! Ось, доторкнись, - Гонта взяв її руку, і провів долонею у себе нижче пояса.

 – Ого! – на мить затримавши долоню, вражено прошепотіла дівчина.

 – Як бачиш твою красу та юність ми оцінили високім балом, - сказав Олег, - Але є дві важливі речі: по-перше - я занадто старий для тебе. А по-друге - я жонатий.

 Дівчина розсміялась.

 – Так ніхто-ж не узнає!

 – Але-ж ми будемо знать, і ніколи потім цього собі не пробачимо.

Він підійшов до неї. По-батьківськи поцілував її в лоб. Підняв з ліжка, і легенько підштовхнув до дверей. Дівчина зробила крок за поріг, повернулась, і прошепотіла.

 – Твоїй дружині надзвичайно повезло. На-добраніч.

 – Прийде час, і ти зустрінеш свого героя. Прощавай.

Гонту розбудив наполегливий стукіт в двері. Скрізь пелену дрімоти він почув бадьорий голос торговця:

 – Агов, добродії! Ті хто не передумав, і до-сих пір бажає потрапити в Зону в якості свіжого корму для мутантів, прошу пройти з речами на вихід.

Олег, позіхаючи, протер долонями очі, опустив босі ноги на підлогу, солодко потягся. Виконавши мінімум гігієнічних процедур він через кілька хвилин був в основній залі.

 – Ваш провідник, - вказуючи на непоказного чолов’ягу, сказав торговець.

«Звісно що не Папа Римський»! – Роздратовано подумав Олег.

Він як слід не відпочив. Виснажене після непередбачуваного фізичного навантаження тіло гуло, нив поперек. Провідник був чолов’ягою непевного віку з гостроносим щурячим обличчям. Його маленькі, жадібні о