А потім я відчула на безіменному пальці лівої руки щось холодне.
Я повільно підняла руку. Це була каблучка з діамантом.
Я навіть затамувала подих на якусь мить від того, наскільки ця каблучка була прекрасна. Вона блищала навіть у ранковому світлі, ніби шматочок льоду, який коштує дуже великих грошей. Мабуть Герман вдягнув її на мене, поки я спала.
— Германе....
— Я радий, що вгадав з розміром...
— Але ж Германе...я не можу...це..це..., — не змогла я знайти правильні слова. У горлі стиснуло. 
— Що ти не можеш, квіточко? — Герман повільно підійшов до ліжка і нахилився до мене.
Від нього пахло дорогим парфумом. Це кружило мені голову… Він нахилився ще нижче і поцілував мене. На цей раз не грубо. А тепло і ніжно.
— Ти прекрасна квіточко, і заслуговуєш на всі діаманти світу....але мені час! — відхилився він і знов став поправляти свій ідеальний костюм.
https://booknet.ua/book/vikradenii-b446236

— От що, — кажу вже я, сама не вірячи, що це звучить моїм голосом. — Ми тебе викрадаєм.
Сідай у машину.
Іра навіть пістолетом ткнула в бік авто, хоч по ньому було видно, що страху в чоловіка немає. Він лише ширше усміхається.
— Хіба таким цукерочкам можна до рук зброю брати?
— Можна-можна! — Іра прискає від сміху, і я разом з нею.
— І які у вас плани на мене, дівчатка? — тягне він.
— О, тобі має сподобатись! — Іра киває на мене. — Лілька тебе трахне!
Не хвилюйся, ніхто про те не дізнається, твоя чоловіча гідність не постраждає! Зараз зупинимось десь подалі у лісочку…
— Навіщо ж морозити собі найважливіші частини тіла? — він хмикає. — Я все одно додому збирався. Поїхали до мене?
Посилання