Вітаю, мої любі читачі!)

З прийдешнім!

Тільки доброго, мирного та щасливого нам!

Сьогодні хочу нагадати про цікаву, палку та попри все дуже романтичну книжку. В ній все непросто, багато недомовленого, але емоції вирують так, що від них не втекти)

ФРАГМЕНТ

Від тієї миті, як начмед показав йому список працівників. Роданом заволоділо нестерпне бажання її побачити. Якою ж вона стала? Все така ж симпатична та запальна, чи час вплинув і на неї?

Спочатку він і сам не знав, чого очікував від цілком несподіваної зустрічі. Однак, коли його колишня дружина увійшла до кабінету, Родан по-справжньому зрадів. Буквально відчув, як всередині теплішає і страшенно хочеться усміхнутися. А ще обійняти міцно-міцно.

Справжня дивина, якщо врахувати, що колись вони розлучилися за взаємною згодою. Але Квітка поставилася до цього так спокійно, що за роки Родан переконав себе в тому, що це було правильним рішенням.

Вона розквітла. Мила та рішуча дівчинка за десяток років перетворилася на привабливу жінку. Вродливу. Спокусливу. Щоправда, він не зумів встояти перед нею і десять років тому.

І до чого це призвело? До швидкого та короткого шлюбу? Вони навіть пізнати одне одного не встигли — окрім фізичної сторони. Вподобання, інтереси, погляди на життя — все це, за невеликим виключенням, залишилося для обох таємницею. Принаймні, для Родана — так точно. І все ж він жодної хвилини не жалкував про їхній спільний досвід. Однак усвідомив це лише згодом.

Був час — декілька років після розлучення, коли Родан намагався не згадувати про свою Квітку, але з часом відпустив спогади у вільне плавання. Можливо, саме тому на думку зазвичай спадали лише приємні моменти. Навіщо згадувати про погане, сумне чи навіть нестерпне?

І все ж сьогодні він дарма її обійняв. Довелося докласти зусиль, щоб відпустити. Нічого, з цим він якось впорається. Головне, більше не припускатися подібної помилки. Фізичний потяг, навіть сильний та взаємний, це ще не все.

Родан заплющив очі й одразу ж побачив Квітку такою, якою зустрів вперше.

У той час він завершував інтернатуру у рідному місті, наперед склав екзамени до інтернатури при празькому університеті, щоб отримати диплом міжнародного зразка, і за декілька місяців мав їхати туди на навчання. Квітка ж перейшла на шостий курс і почала проходити практику в хірургічному відділенні.

Їхня перша зустріч була епічною. Родан виходив з цього кабінету, бо Василишин викликав його «на килим» у якійсь важливій справі, але ще не встиг схопитися за ручку. А Квітка відчиняла двері з коридору. І робила це, як і все інше, від душі й без гальм.

Коли двері зі всієї сили вдарили його по чолі, Родану здалося, що він на мить втратив зір, а потім побачив ангела у білосніжному костюмі. Темно-золотаве волосся, зеленкувато-карі здивовані очі,  напіввідкритий спокусливий рот і ніжні маленькі прохолодні руки, що негайно торкнулися його забитого чола.

Але при цьому жоден з них не почав перепрошувати. «Хто так виходить?» та «Хто так заходить?» пролунали практично синхронно.

Гарного тижня!

Софія