Вас коли-небудь палили на вогнищі?

— Ти не схотіла піти зо мною на Русалчин Великдень! З мене сміялися, бо я обіцяв привести з собою дівчину, а прийшов сам. Ти приворожила мене, — говорив знавіснілий хлопець, прив’язуючи ноги Люди до стовпа. — Я не міг жити без тебе, дихати… Ти ввижалася мені вночі. Я біг за тобою, але ти зникала, розвіювалася, як туман! Вдень кожна дівка нагадувала мені тебе, та лиш вона поверталася до мене лицем, я з гіркотою розумів, що то не ти. Та тепер все буде інакше. Ти згориш — згорить і діяння твого зілля…

— Якого зілля, що ти мелеш?

— Ти поїла мене чаєм, пригадуєш, відьмо? Перед тим, як віддалася мені!

   Холодний піт облив Люду й вона заплакала.

— То ж був звичайний чай, Захаре, з липи…

— Замовкни, відьмо! Ти отруїла мене… Хтозна, що у тебе в череві росте! — Захар злякано глянув на її живіт. — Відьмацький виплодок... Через тебе від нього я міг чимось перейнятися!

   Він обійшов довкола стовпа, перевіряючи, чи мотузки добре тримають, тоді вихопив з вогню палаючу товсту гілляку і повернувся знову до Люди. Дівчина знову закричала що було сили. Захар підстрибнув до неї, наміряючись вдарити, та передумав і знову відбіг геть, повернувшись за мить з вологим від роси кляпом.

— Тепер ти будеш мовчати, гадюко! — він змотав його й засунув Люді в рота.

   Бідна дівчина не витримала смороду мокрої брудної ганчірки і її вирвало разом з нею. Захар зневажливо глянув на неї й плюнув. Люду раптом охопила злість.

— Відпусти мене! — проревіла вона, немов дикий загнаний звір, пронизуючи Захара скаженим поглядом. — Чуєш, ти, виродку! Якого дідька ти добиваєшся? Роби зі мною все, що хочеш, та любити мене ти все одно не перестанеш, чув?! Не поможе тобі те, що ти мене спалиш! Ти думав, я дурна? Та в мене вся сім’я відьом! Ми вже навчилися добре, щоб наші закляття діяли й після нашої смерті! Чуєш, наволоч, я тебе з того світу дістану! Цієї ж ночі я до тебе прийду! Я прийду по твою смердючу душу й заберу її з собою!

   Ці слова добре налякали Захара і він опустив руку, в якій тримав палаючу гілку.

— Ти брешеш, відьмо…

   Люда розсміялася й тріпнула головою, відкидаючи назад спутане волосся.

— Давай, пали! Мені байдуже, чуєш, ти, недоноску! Та цієї ж ночі я прийду по тебе! — охриплим голосом кричала дівчина. — Я заберу тебе за собою в пекло! Ти чув мене, сучий сину?..

Телеграм канал

Інстаграм

ТікТок