Замучені душі

Всі ми приходимо в цей світ добрими, світлими, відкритими, щирими... 
Це щось таке тепле і по-доброму наївне, що часто можна лише побачити в погляді дітей... Щось, що ще не знає всього, але щиро вірить в те, що добротою можна змінити все.
Щось, що не хоче ділити. Щось, що ділиться, бачачи вашу необхідність. Щось настільки емпатичне і співчутливе, ніби знаєш його все життя і, можливо, переживав його в інших. Це щось щире і настільки сильне, що часом може поставити на коліна найбільш могутніх світу цього. 
Ми забули про це.
За міріадами образ, зрад, пістав, несправедливості і масок.
Ми вирішили сховати себе від тих, хто повівся з нами настільки несправедливо і безпощадно, після чого наша душа стала схожою більше на суцільне попелище.
Ні, це не точна гарантія того, що такого більше не повториться, але цього разу це буде не із нашої згоди. Ніколи більше.
Ось тут ця дитина опускає свій розчарований погляд, занурється в сумніви, що дедалі більше її згризають, закривається, накопичує в собі злобу, ненависть...
Починає збудовувати "стіни", перестає вірити в доброту, стає перевіряти, рахувати, відстежувати кожен крок, сумніватися і прискіпливо порівнювати з тим, що було. 
Нам важко відпустити себе і свій досвід. 
Час іде, цей тягар накопичується і давить до землі.
Ми перестаємо вірити в те, що можна інакше.
Ми добровільно надягаємо на себе кайдани, вважаючи такий спосіб максимальною гарантією. Ні, не успіху, чи щастя. Гарантією того, що більше нас ніхто не ранить настільки сильно і боляче, як було в минулому.

Час проходить. Разом з ним і біль.
І приходить розуміння того, що щастя - тільки в тому дитячому погляді. Погляді догори. Коли знову тебе переповнює енергія і ти готовий віддавати. 
Але не всім. Тепер точно не всім.
Вам уже не настільки важливо, що думають вони. Вам важливо - щоб вони підходили вам. 
А тим, хто точить зуби і зловтішно посміхається - тим не буде щастя. Ніде. 

Ви скинете окови. Піднімете погляд. Там не буде ні докору, ні злості.
Ви насправді станете готові.

Готові до щастя.
І воно прийде. 
Амінь.


------------------------
писалося під PULSE
LXST CXNTURY
Кому цікаво:
https://www.youtube.com/watch?v=rf0_u_fTlks&list=RDrf0_u_fTlks&start_radio=1

2 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
MargFed
26.12.2025, 20:54:09

Круто написано

Zinkevych Ihor
26.12.2025, 20:55:14

MargFed, дякую)

avatar
Любовь
26.12.2025, 20:28:33

Амiнь

Zinkevych Ihor
26.12.2025, 20:34:56

Любовь, дякую)

Інші блоги
Нові глави⚜️ рецензія✨подяка
✨Доброї ночі, творча й читацька родино!✨ Нові глави Між двома подихами вже на сайті! Але перед тим хочу подякувати безмежно талановитому авторові Олексію Цаповичу за чудову рецензію на мою конкурсну фантастику
Новий графік оновлень «у полум’ї вічності»
Друзі, невелике авторське оголошення ❤️ «У полум’ї вічності» тепер виходитиме не щодня, а стабільно 2–3 рази на тиждень. Я зрозуміла, що щоденна гонка — це не завжди добре ні для автора, ні для самої історії.
Ех, ревнощі...
Вранці, щойно побачивши Григорія в їдальні, найперше запитую про Шерхана: — Як там наш пес? — автоматично запитую, не замислюючись, як це звучить. «Наш»… Якщо Назаренко і здивувався, що я вже наполовину
"Гроза" змінила обкладинку!
Ваша авторка вирішила осучаснити обкладинки оповідань) Як вам? Почала з "Грози"... Це історія про молоду дівчину, яка п'ятнадцять років не зраджувала... стоматолога!)) Оце так відданість! Але найстрашніше те,
Маленькі радощі, нова книга, Вероніка на яхті ♥︎
Друзі, привіт! Як ваші вихідні? У Аслана з Веронікою вони почалися незабутньо... Але, маємо надію, закінчаться краще..)) Сьогодні Водійка для Дикого знову була в топ-3 книг, що набирають популярність на Букнеті❤️ Дякую
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше