Усі вже оновлення дивились?

Я рідко з’являлась у нього в офісі. Мене там майже ніхто не знав. Але я вирішила, що виглядати я маю на всі сто.    

Я підбирала білизну. Панчохи. Коротку сукню — таку, щоб видно було гартери. Макіяж. Волосся.
Не для нього…Для себе.

Доїхала швидко. Навіть дуже. Зустріч, виявляється, перенесли — і в нього ще було пів години. Коли я зайшла в його кабінет з тією блакитною текою, він виглядав більш-менш спокійним. Але коли підняв очі на мене — погляд затримався.

Не довго. Не як раніше. Але затримався.

— Ти сьогодні куди так одяглась і нафарбувалась? — він запитально підняв брову.

Я поставила теку на стіл.

— Я завжди так виглядаю, Льошу. Просто ти перестав звертати на мене увагу — от і все.

Його лице потемнішало.

— Це ти до чого? — нахмурився він.

— Ні до чого, — різко відрізала я. — Я все хотіла тобі сказати. Може пора придбати іншу квартиру? Ти зараз заробляєш достатньо. Можеш собі дозволити таку ж або більшу.

— Не зрозумів. Чого б це раптом?

Я відчула, як в мені піднімається хвиля — нестерпна, накопичена.

— Бо я хочу цю квартиру залишити батькам. Вони за неї віддали всі свої статки та навіть більше.

Льоша примружився.

— Ти, мабуть, забула, люба, що мої батьки теж допомагали нам фінансово.

— Я не забула, — голос у мене став твердіший. — Але хіба для тебе це проблема? Ти ж тепер “великий бос”. Чи тобі шкода?

— Ти зараз про що взагалі? — його тон став холодним. — Ти хоч розумієш, що говориш?

— Я говорю про справедливість, — я вже підвищила голос. — Про те, що мої батьки вклали в нас усе. А ти… ти…

❄️❄️❄️❄️❄️НОВИНКА❄️❄️❄️❄️❄️

— От що, — кажу вже я, сама не вірячи, що це звучить моїм голосом. — Ми тебе викрадаєм.
Сідай у машину.
Іра навіть пістолетом ткнула в бік авто, хоч по ньому було видно, що страху в чоловіка немає. Він лише ширше усміхається.
— Хіба таким цукерочкам можна до рук зброю брати?
— Можна-можна! — Іра прискає від сміху, і я разом з нею.
— І які у вас плани на мене, дівчатка? — тягне він.
— О, тобі має сподобатись! — Іра киває на мене. — Лілька тебе трахне!
Не хвилюйся, ніхто про те не дізнається, твоя чоловіча гідність не постраждає! Зараз зупинимось десь подалі у лісочку…
— Навіщо ж морозити собі найважливіші частини тіла? — він хмикає. — Я все одно додому збирався. Поїхали до мене?
Посилання