Привіт, мої любі.

Як каже мій чоловік, щось давно ти не виходила в ефір. Це він про мої довгі блоги.

Скажу чесно, я переоцінила свої можливості. Там захотілося напекти цілий кошик печива, там до нього пирогів, а де пироги, то там ще і печене м'ясо, а де мясо, там салат...

В результаті, коли я сіла за компютер перед святом, у мене вже букви скакали, як посипка на різдвяному печиві.

 І от, я зі страхом зрозуміла, що перестаралася і не встигаю зі своєю історією.

Цілий день я зводила докупи мої тексти завершальних розділів, а історія взяла - і знову викинула коня.

Але я смиренно склала лапки, все акуратненько переписала і глянула, що нема куди тягнути і треба все вже пояснити і розкрити деякі таємниці.

Усі герої вже зробили вибір. Не такий, як ми всі хотіли, але цілком логічний (хе!)

Усі системи зіткнулися між собою:

❤️логіка і почуття,

❤️право і романтика,

❤️викладачі й студенти,

❤️платформи й живі люди.

❤️лише кіт нікого не кусав)))))))

І тепер залишився лише один розділ.

Дякую кожному, хто читав, сперечався, мовчав разом із героями і залишався поруч навіть тоді, коли хотілося крикнути: «Ну як же так?!»

 А так робляться різдвяні подарунки, адже ми ще зустрінемося в новій історії.

Однак це буде можливим лише тоді коли перегорнемо останню сторінку і дочитаємо до останньої крапки.

Чесно, дуже хочеться почути, як вам моя історія? І що очікуєте від другої частини?