— Твою ж мати! — кричить чоловік поруч зі мною.
— Георганов, ти чого горлаєш? — хрипко питаю я, намагаючись остаточно прокинутися.
— Чого горлаю? — він повертається до мене, і я бачу, як на його переніссі починає червоніти припухлість. — Я, значить, усю ніч намагався не здохнути від твого запаху й дотриматися цього клятого договору, а вранці отримую в табло?
Він відвертається, продовжуючи обурено бурчати:
— З тобою спати не просто складно, це, як виявилося, ще і для здоров’я небезпечно! Я на будівництві стільки травм не отримував, скільки за одну ніч у власній спальні. 
— Послухай, «постраждалий», — я сідаю в ліжку. — Якщо тобі так страшно за свій дорогоцінний фейс, у мене є чудова пропозиція. Давай просто зараз скасуємо цей безглуздий пункт договору про спільне ліжко.
Артур на секунду завмирає, перестаючи розтирати забій. Він задумливо дивиться на мене, і я бачу, як темніє його погляд, видаючи емоції.
— Мрій, — бурчить він, нарешті віднімаючи руку від обличчя. — Ще чого. Не дочекаєшся! Та я в касці спати буду, якщо доведеться, але договір залишається в силі.