Вітаю! Нагадую завтра після 18:00 виходить нова глава "Полювання на Місяць"

--------------------------------------------------------

– Що ти робиш? Що це? – чогось злякався цей занадто самовпевнений довбень.

– Я все ж вирішив тебе задовольнити... енергію тобі треба...я тобі її дам! Тільки не гнівайся, я вперше так використовую енергію, тож поки що не вправний в цьому, – многозначно відповів я.

Дійно до цього дня я використовував ядро цефферата тільки для здобутку енергії для переміщень між світами, і ніколи для виведення. Але це може бути цікавим експериментом, мені можливо сподобається результат.

– Останній шанс тобі нас випустити добровільно, в іншому випадку зроблю тобі маленьке пекло, – наполіг я, все ж піти мені на поступки, бо палити ліс не входило в мої плани.

– Ні, мені конче потрібна ваша енергія, від цього залежить виживання мого лісу! Тож вгамуйся сам! І віддай мені свою енергію, – невгамовувася лісовик.

– Ну лови, – сказав я якось відсторонено, та торкнувся вівтаря механічною рукою сегментами якої виходила пара, світло стало ще яскравіше, по каменю зазміїлися сині тріщини, він розвалювався на шматки, а потім розсипався як пісок, показавши кристал, який яскраво засяяв червовим, а потім від нього поповзли по землі полоси що димилися, під ними земля спухла та вибухнула полум’ям, яке повільно добиралося до того дерева де засів лісовик, дерево запалало.

Лісовик злякано заверещав, зістрибнув зі свого сховку та почав кататися по землі, щоб збити вогонь, що охопив його.

Почалася пожежа яка формувала кільце, а земля була піднята наверх наче зорана невидимим плугом, та димилася.

Я викликав дронів, щоб вони розподілилися по периметру, тримали вогонь під контролем. Бо лісова пожежа не була моєю ціллю: тільки  вибити з позиції противника, знешкодити його. І ціль досягнута.

І тільки там, де ми знаходилися, залишився клаптик зеленої трави.

-------------------