Зміна жанру для книги: чесний розбір

Добрий передсвятковий ранок.

Напевно мій блог можна назвати - Буковені, тобто книжкові теревені, чи розмови на літературні чи навкололітературні теми.))))

Отож, після довгих вихідних з температурою і нічогонехотінням, я знову повертаюся до роботи.

Тут все кипить: у когось нові книги, у когось нові підписники, читачі, ідеї.

Це насправді дуже добре. Ми рухаємося, живемо, готуємося до свят, плануємо свою роботу чи розвивваємо своє хобі.

Тому і я, ввійшовши у цей процес знову, перечитала свій роман і... крім помилок (які буду виправляти уже після завершення!) зрозуміла, що мої герої не  лише вийшли за першопочаткові задуми сюжету, а й сам сюжет повернув так, що це не можна більше назвати чисто романтичною комедією, чисто молодіжною прозою, чи чисто любовним романом.

Тому я змінила жанр книги. 

А тепер попорядку.

Я починала "Рецепт для бестселера" як молодіжну прозу.

Студентка, викладач, університет, перше сильне захоплення, трохи складнощів трохи ідеалізації. Усе виглядало знайомо й зрозуміло. Студентка, викладач, падіння, поцілунок, університет і кохання...

Десь посередині сталося те, чого я не планувала. Герої перестали поміщатися в жанр. Маріанна перестала бути просто «студенткою з почуттями». Вона зіткнулася з реальними наслідками: публічністю, відповідальністю, страхом, вибором, у якому немає правильного варіанту для всіх.

Шеєр взагалі ніколи не був молодіжним героєм. Він — дорослий чоловік, у якого крім університету і купи студентів, система, бізнес, логіка, компроміси, люди, за яких він відповідає. І коли я дала йому голос, увівши розділи від нього, стало зрозуміло: це вже не історія тільки про романтику.

Молодіжна проза зазвичай закінчується там, де герой вперше дозволяє собі не бути центром світу, а кохання не є вирішенням усіх проблем.

Спочатку воно мало так бути. Чесно. І після закінчення історії я навіть порахую в чернетках скільки разів героїня могла падати в обійми героя і скільки разів він мав її ловити і цілувати.

Однак,героїня дорослішає, герой приймає не молодіжні, а непопулярні дорослі рішення. І постає питання: автор що, не бачить, що він переріс свій жанр?

Бачить.

Історія зачепила питання грошей, влади, юридичних ризиків, складних стосунків, де любов не завжди означає «бути разом», а правильне рішення не завжди виглядає красивим.

Я могла зупинитися. Зробити простіше. Залишити все в межах очікуваного жанру.

Але тоді це була б не чесна книга.

Зараз це не лише історія про «викладач + студентка». Це історія про дорослішання, яке болить. Про вибір, який не вкладається в романтичні формули. Про те, що іноді ти маєш право на романтичний матеріал, але не маєш права на романтику.

Тому жанр змінився не тому, що я передумала, а тому, що герої виросли.

І я вирішила не тягнути їх назад у рамки, де їм уже тісно.

Дякую тим, хто росте разом із цією історією. Дякую і тим, хто чесно сказав: «Це не те, чого я очікував». Я не прощаюся з тими, хто пішов, я щиро вірю, що вони повернуться до книги з часом.

Ця книга — жива. Вона змінюється, бо життя не залишається в одному жанрі

Думаю, про те, наскільки корисно не дотримуватися жанру поговоримо в наступному блозі, а зараз я до редагування наступного розділу. Оновлення буде ввечері, бо мої діти вимагають олів'є і печеної картоплі з мясом))))))