Новий розділ на сайті. Трошки гумору присутнє)

— А я, між іншим, обручки на твоєму пальці не бачу, — повільно тягне він, показово розглядаючи її руку. — Я ж досі не одружений. І дітей нема.
Пауза.
— Все тебе чекав.
Іра спочатку зависає на секунду. А потім регоче.
— Антоне, ти невиліковний, — каже вона, штовхає його коліном у стегно. — Золотов, відвали!
— Та я ж серйозно, — він робить вигляд, що ображений. — Я ж романтик.
— Ти? — Іра фиркає. — Романтик із хащами в трусах?
— Та у мене там пустеля, — підморгує Золотов так нахабно, ніби це найкращий комплімент на світі. — Все під нуль. Зачіска — як у спецназу.
Я зависаю на секунду… а потім ми з Ірою одночасно вибухаємо сміхом.
Настільки, що я аж згинаюсь, хапаючись за живіт, і вода з моїх волосся капає на плитку. Іра взагалі ледве не зісковзує з бортика назад у басейн — тримається руками за край, сміється, як скажена.
— Антоне… — видавлює вона крізь регіт, — я не можу з тебе… реально не можу…
— А що? — він робить вигляд святого. — Я ж виправився. Еволюція! Людина росте!
— Ти не ростеш, — Іра махає на нього рукою, — ти просто нахабнієш з роками.
— Та я завжди таким був, — він театрально зітхає. — Просто ти була молодша і не могла оцінити мій… шарм.
— Твій шарм я оцінювала в трусах, — Іра аж витирає сльози сміху. — І мене тоді перекосило.
— То це ти, виходить, винна, що я тепер доглянутий, — Золотов піднімає пальця, ніби робить серйозний висновок. — Травма дитинства.
https://booknet.ua/book/vikradenii-b446236

❄️❄️❄️❄️❄️НОВИНКА❄️❄️❄️❄️❄️

— От що, — кажу вже я, сама не вірячи, що це звучить моїм голосом. — Ми тебе викрадаєм.
Сідай у машину.
Іра навіть пістолетом ткнула в бік авто, хоч по ньому було видно, що страху в чоловіка немає. Він лише ширше усміхається.
— Хіба таким цукерочкам можна до рук зброю брати?
— Можна-можна! — Іра прискає від сміху, і я разом з нею.
— І які у вас плани на мене, дівчатка? — тягне він.
— О, тобі має сподобатись! — Іра киває на мене. — Лілька тебе трахне!
Не хвилюйся, ніхто про те не дізнається, твоя чоловіча гідність не постраждає! Зараз зупинимось десь подалі у лісочку…
— Навіщо ж морозити собі найважливіші частини тіла? — він хмикає. — Я все одно додому збирався. Поїхали до мене?
Посилання