Ланон Ші. Полювання фейрі
 

Каліфорнія зустріла Ешлі Спаркса, Магістра Світлих, жовтим смогом і вигорілим блідо-синім небом. Тонкі стовбури чахлих пальм, широкі проспекти, пісок з пустелі, дівчата в коротких шортах і нахабні велосипедисти — перевертню ніколи не подобався Лос-Анджелес. Але останнім часом його Ланон стала занадто замкнутою і байдужою. І хоч вона сказала йому тоді, в лікарні, що потребує його... це виглядало так, ніби їй просто потрібен друг і захисник.

Звичайно, причин байдужості Ланон могло бути багато, і одна з них — фаріетос Ешлі просто набридає. Можливо, у неї тут з’явилися нові цікаві іграшки, або навіть новий коханець. Від останнього припущення Ешлі мимоволі стиснув руки на кермі свого «мустанга» і різко загальмував, залишивши на асфальті темні смуги від шин. Опустив голову на схрещені руки й прикусив губу, намагаючись вгамувати злість, — не вистачало обернутися на вовка посеред Беверлі-Гіллз — сонячного, квітучого світу, в якому, здавалося, немає місця таким, як він.

Ешлі важко ковтнув і втягнув кігті, обмацав язиком зуби — все нормально, ікол немає. Можна їхати далі. Озирнувшись на двох струнких довгоногих блондинок у розкльошених спідничках, він розгублено подумав, чому він вибрав саме фаріетос? Знаючи, що шляху назад не буде. Знаючи, що діти місяця можуть полюбити лише раз. Раз — і назавжди. І останню тисячу років вовк присвятив добровільному служінню своїй богині — жорстокій, підступній і мінливій, як погода в цьому чортовому штаті, який Ешлі починав ненавидіти.

 «Мустанг» зупинився посеред вулиці. Вовк навіть не потрудився припаркуватися. Він висунувся з вікна, з подивом дивлячись на напівзруйновані вежі, оповиті мережею плюща, і хмари над ними — і це посеред звичайної вулиці з білосніжними особняками, прихованими за живоплотами й кованими парканами.

Ешлі вискочив з машини, озираючись по сторонах, намагаючись зрозуміти — чи бачить ще хтось те, що бачить він. Але люди йшли по тротуарах, не звертаючи уваги на готичний замок, ніби його тут не було. Значить, це лише ілюзія, оптичний обман. Ешлі облизав пересохлі губи і розстебнув комір сорочки — йому стало нічим дихати. Чорт, знову витівки Ланон! Та що ж з нею відбувається?.. Невже фаріетос все ще не відійшла після тієї аварії, в яку потрапила Емма? Ланон довго звинувачувала себе, хоча подруга злилася на неї. Ешлі погано знав Емму, бачив її всього пару раз, але сподівався, що почуття, які виникли в серці Ланон, зможуть розбити кам’яний кокон байдужості, в якому перебувала фаріетос більше тисячі років.

Західна частина Лос-Анджелеса давно стала самостійним містечком, що приховує за високими броньованими парканами особняки й брудну білизну голлівудських зірок і сильних світу цього. Магічні цифри 90210 мріяв би бачити на вхідних листах не один смертний. Але Ешлі був далекий від усієї цієї мішури — він пам’ятав мальовничі пагорби задовго до того, як їх схили забудували фешенебельними віллами, до того, як тут розбили парки та алеї, до того, як з усього світу сюди почали звозити екзотичні рослини. Волку стало смішно, адже навіть символ цього фальшивого наскрізь містечка — вогненно-помаранчева стреліція — була привезена звідкись.

Ешлі із зітханням подивився на туман, що огорнув будинок фаріетос. Фіолетові та білі гілочки гіацинта здавалися недоречними на тлі воріт — величезних, кованих, вкритих інієм.

У Ланон явно поганий настрій, подумав вовк, згадавши, на що вона колись перетворила палац одного з венеціанських дожів. Прикрашений фресками, складений з рожевого мармуру з витонченими колонами й арками, він в один не дуже прекрасний день зник, а на його місці здивований правитель і його придворні виявили звичайний сільський брох, складений з каменів, зарослих мохом. Оточений заростями терну, він був так само недоречний у Венеції, як цей замок — тут.

Ешлі ще раз озирнувся по сторонах, перш ніж взятися за вигнуту ручку дверей, виконану у вигляді голови змії. Табличка з написом Rodeo Drive захиталася на вітрі.

З серфом у засмаглих руках повз пройшов хлопець — у строкатих шортах-бермудах, з товстим золотим ланцюгом на грудях. Помітивши, що блідий чоловік з відрослим нижче плечей світлим волоссям пильно дивиться на нього, пришвидшив крок, скоса кинувши здивований погляд. На іншому боці вулиці жінка в широкополому солом’яному капелюсі байдуже стояла біля чорного автомобіля, на когось чекаючи. 

Ілюзію у вигляді замку і грозових хмар над ним бачив тільки Ешлі. Глянцевий блиск особняків, що оточували морок, створений Ланон, здавався недоречно-гротескним.

Ешлі зітхнув і відчинив ворота. Ступивши на піщану доріжку, оточену чахлими гілками обсипаних рожевих кущів, він здригнувся, дивлячись на темне небо, в якому кружляли рвані тіні, схожі на зграю ворон. Ворота зі скрипом зачинилися, і морок антрацитовим плащем впав на широкі плечі вовка, поглинаючи його свідомість, запросивши пройти туманними стежками у світ мрій та ілюзій. На мить здалося, що він зараз в Пагорбах, настільки реальними були стіни — обсипані, переплетені батогами плюща. Поки Ешлі йшов до дверей, навколо нього кружляли туманні мари, породжені розумом фаріетос — дівчата зі сплутаним волоссям в залитих кров’ю сукнях, мрійливі менестрелі минулого, висушені нею в незапам’ятні часи... Ешлі намагався не звертати на них уваги й впевнено йшов далі — до сходів.  Відчинив двері та м’яко ступив у напівтемряву камінної зали — в мороці не було коридору чи холу, лише потріскані сходи тонули в сизому диму, ведучи кудись нагору. Рвані гардини на високих вікнах тремтіли під поривами вітру, а посеред зали, у величезному кріслі, сиділа Ланон, і її зелене волосся сплутаною сіткою огортало її тендітну фігурку.

— Красуне, у тебе новий дизайнер? — посміхнувся вовк, пильно розглядаючи Ланон — у своєму чарівному образі із блідо-зеленою шкірою і смарагдовими візерунками, що були схожі на татуювання, вона здавалася змією, згорнувшись на кріслі в клубочок. — Це що, якась інша реальність? На фото, які ти надсилала днями, був пристойний особняк, цілком у дусі цього вульгарного містечка. Шкода, що минулого разу ти так і не запросила мене в гості...

— Мені нудно. І жаско.

Її голос був тихим і позбавленим будь-яких емоцій. Застиглими очима вона дивилася у вікно, за яким кружляли моторошні тіні.

Вовк поспішно кинувся до фаріетос і присів навпочіпки, поклавши голову їй на коліна. «Немов вірний ланцюговий пес...» — подумав він, але від цієї думки не виникло звичного роздратування. Ланон у біді. І що він за лицар, якщо кине її зараз?..

— Де твоя протеже? — Ешлі дивився на Темну допитливим, важким поглядом.

— Не бійся, — гірко посміхнулася вона, — не з’їла. Моя Емма, гламурна і блискуча Емма з силіконовим мозком, просоченим алкоголем, зараз на зйомках «Афродіти». Цей фільм поверне їй популярність. Я свою справу зробила.

— Вона знову п’є? — скривився вовк. Йому сподобалася весела і красива Емма, але ось її пристрасть до спиртного страшенно дратувала. — Після аварії її по шматочках збирали, хіба їй можна пити?

— П’є вона набагато рідше, і ніколи — зранку. Хоч від цього відучила... — Ланон глянула на Ешлі, немов вперше його бачила. — Гей, а що ти робиш в Америці? Ти ж нещодавно писав, що немає можливості вирватися з-під контролю вартових, і що похід в Пагорби доведеться відкласти… Я навіть змирилася з тим, що свою матінку не побачу ще років сто.

— Я хвилювався про тебе. І судячи з того, що ти зробила зі своїм будинком, — не дарма… — Він посміхнувся. — З охоронцями я потім розберуся.

Темно-зелені очі Ланон немов ввібрали в себе всю гіркоту і тугу цього світу. Вона промовчала.

— Скажи мені, коли ти востаннє спала? — раптом запитав вовк, помітивши чорні кола під очима та затуманений від втоми погляд. — І як ти зараз харчуєшся? Я бачу, що ти голодна, але не настільки, щоб кидатися на людей, як в Європі.

— Я боюся спати, — хрипко сказала вона, і візерунки на її тілі заворушилися, на плечі немов розпустилася дивовижна квітка, намальована пензлем невидимого художника. — Я засинаю вдома, у своєму ліжку, а прокидаюся… то в якихось нетрях біля барів і сміттєвих баків, то на задвірках молодіжних клубів… а днями прийшла до тями в пустелі Мохаве — а поруч було майже висушене тіло якогось парубка. На щастя, він ще дихав, і мені вдалося повернути йому життя. Я не знаю, що відбувається. Ешлі, я відчуваю, що ті вбивства в Європі були лише початком! Нам доведеться відправитися у світ Мрій. Іншого виходу немає. Але спочатку мені потрібно трохи зміцніти — інакше я не витримаю переходу.

— Я переїжджаю до тебе! — безапеляційно заявив Ешлі й оглянув запустіння камінної зали — середньовічної, немов вона зійшла з гравюр книг з історії. Високі склепіння губилися в зеленому мареві, а над головою раз у раз пролітали кажани. — Тільки, люба, ти не будеш проти, якщо я приведу іншого дизайнера?

— Роби, що хочеш, мені все одно, який морок буде панувати під цим дахом. Раз ти тут і будеш мене сторожити — я йду спати. Тільки не дай мені нікуди втекти, прошу тебе...

— Не дам, — пообіцяв він і знову відчув себе собакою на прив’язі.

— Що за лайно відбувається з цим будинком? — пролунав нестямний крик, і Ешлі різко озирнувся. На порозі стояла красива блондинка з широко розплющеними від жаху очима. Вона схопилася за стіну — ноги явно не тримали її, і почала повільно осідати на підлогу. — Що за чортівня тут діється…

— Як вона може бачити твій морок? — гаркнув вовк, повернувшись до Ланон.

— Напевно, я нею харчувалася, — байдуже відповіла та і поглянула на Емму. — Ласкаво просимо додому, крихітко. Вибач за безлад, не встигла прибрати до твого приходу.

Емма пробурмотіла щось незрозуміле і втратила свідомість.