Чи можна тебе пригостити?

Доброї ночі! "Особисте життя Джона R." поповнилося черговим розділом, тож запрошую до прочитання. Ось і фрагменти для ознайомлення:)

– Джонні, я не хочу, аби ти був аленем.

Джон ледь не вихлюпнув на себе гарячу каву. Повільно підвів очі – офісний координатор підійшов непомітно, і тепер стояв надто близько, з тією співчутливою міною, яку люди надягають, коли збираються виголосити якусь “гірку правду”, про яку їх ніхто не просив.

– Ким-ким? – прошепотів. 

В його уяві досвідченого глядача National Geographic одразу вималювалася велична тварина з розкішним розгалуженням важких пантів, що восени трубно реве у лісах і люто б’ється, аби довести право на гарем із самиць. Але щось у тоні Сімпсона підказувало, що він не це має на увазі.

– Ну… таким добрим, зручним, – Ніккі зітхнув і натиснув кнопку «флет вайт». – Тим, хто все робить правильно – і чомусь завжди залишається ні з чим. Бо чекають, що їм подякують за те, що килимком до ніг постелилися!

Джон глипнув.

– Я бачив, що ти йшов учора разом з Тревіс, – додав Сімпсон. – Зізнайся – вона заводить тебе в дорогі заклади, замовляє лобстера, а ти платиш?

– Що-о?

– Та не напружуйся, – лагідно-отруйно вмовляв Ніккі, немов той лицемірно добрий батечко, що пропонує щиросердно зізнатися, що вазу розбив не кіт. – Тут нема чого соромитися. Багато чоловіків через це проходять. Просто подивись правді у вічі. Не думай, що як ти її пригощатимеш, вона дасть!

                                                                      ***

– Ну так от – зустрічаюся в закладі типу цього, – широким жестом вказала  на полуденний гамір траторїї, в якій вони сиділи, – з хлопцем – непоганий такий, років тридцять, маркетолог, чемний, привітний, – вона знизала плечима. – Каже: “Я пригощаю”. Ну добре, думаю, замовлю салат, рибу – нічого особливого, нічого, що змусить його продавати нирку. Говоримо про всякі дрібниці – аж раптом помічаю, що він дивиться як я їм! Посміхається так, що я аж наче думки його чую: листик латука – то прелюдія, а коли відламала виделкою рибу – звичайна біла риба, навіть не тунець! – вже в голові зняв з мене сукню…

Бріджит не стрималася і розсміялася. 

– О, Кессі, чи ти не перебільшуєш? Може ти… просто йому сподобалася?

– Ну, це ти в нас на побаченні вже років десять як була востаннє – с тих пір все стало ще гірше, ніж коли ми були зеленими дівчиськами! Він на мене дивився, що на те меню. Дві страви замовила – дві “послуги” має надати!

Бріджит гмикнула.

 – Справа навіть не в тому, чи я проти сексу на першому побаченні, чи ні, – терпляче роз’яснювала Кессіді, приймаючись за лазанью всерйоз. – Але коли він вирішує все за мене, дивиться, наче на якийсь шматок м’яса – то як думаєш, чи добре буде з ним у ліжку?

– Гаразд, і що далі? До чого тут справедливість? 

– Далі слухай! Отже, скандалу я зчиняти не стала – просто стало нудно. Туди-сюди, відкладаю прибори – тут-то в нього очі й загорілися! Кличе офіціанта, віддає гроші – потім нахиляється до мене і каже: “то що – до тебе чи до мене?”

– Прудкий!

– Еге ж! Я йому така – вибачай, завтра на роботу рано вставати. А він… – Кессіді розсміялася з сумішшю обурення і розваги, – витріщився на мене, потім на мою тарілку – і каже – “але ж чому?”... Я відчула, неначе дитину образила! 

– О Боже! Може, треба було заплатити? 

– Дурня! – не погодилася Кессі. – Щоб підтвердити, що за грьобані п’ятнадцять доларів сорок центів, – вона скрутила пальцями маленьке коло в повітрі, – він мав на мене всі права? Тож – повертаю “інвестицію”? За такі гроші його навіть повія на розі не обслужить – але бідолаха дивився так, наче я ті п’ятнадцять баксів в нього з гаманця витягнула, – Кессіді похитала головою. 

Гарного читання!