Новинка_найгарячіше з того, що я писала

Всім привіт. Перші три розділи книги «Обійми на трьох» вже на сайті.

Багато розписувати в блогах усе ще не вмію, тому краще відразу покажу❤️

– Коли мені ще так пощастить? Наша відмінниця, напівгола, сидить у мене на колінах, – Ерік засміявся, ніби йому зробили подарунок на день народження.

– Я охорону покличу, – виривалася я, але недостатньо наполегливо. У глибині душі сподівалася, що він сам відпустить.

– Мені здавалося, тобі таке подобається, – посміхнувся Мирослав, розвалившись на дивані навпроти. На ньому була чорна сорочка, розстебнута трохи сильніше, ніж треба, демонструючи хрестик і червоний засос на шиї.

– Треба зафоткати момент, – заявив Ерік і поліз у кишеню за телефоном. Коли він дістав його, я рвонулася сильніше, відчуваючи, як його рука міцніше обхоплює мою талію.

Він, звісно, фотографувати не став – просто знущався. Незабаром йому набридло, і я змогла вирватися. Встала, переминаючись із ноги на ногу, і, збираючись із духом, попередила:

– Ви мене не бачили. Гаразд?

– А що нам за це буде? – Мирослав смикнув бровою. Він виглядав так, наче це маленьке шоу було створене спеціально для його розваги.

– Нічого, – відповіла я. – А якщо щось і треба… впевнена, тобі й так дадуть.

Компанія розреготалася. Ерік задоволено кивнув.

– Йому дадуть, а мені ні, – виділив він і повернувся до мене. – Приватні танці виконуєш? Я прийду.

***

– Якщо одразу її не розгледів, значить, не твоє.

– А сам! – усміхнувся Мирослав. – Наприкінці третього курсу мені це кажеш.

– Ну я ж не знав, що мені так різко захочеться... її.

– І мені теж, – спокійно відповів друг, викликаючи в мене невдоволений скрегіт зубів.

– І як ділити її будемо?

Я чекав від нього відповіді, хоча й гадки не мав, що тут робити. Якщо вона нам обом подобається, як вирішити, хто відступить, а хто продовжить діяти? Але я не хочу через дівчину друга втратити, але й Дашу відпустити не можу. Мене просто викручує поруч із нею.

– Не треба її ділити, – відмахнувся Мирослав. – Час покаже. Або нехай сама вирішує.

– Дашка нас обох пошле, – усміхнувся я. – Мене здивувало, що вона зі мною піти погодилася. Зазвичай вона ж не дивилася в наш бік.

– Тоді зробимо так, щоб подивилася.

– Ми обоє? – перепитав я, недовірливо дивлячись на нього. – Я не буду на неї сперечатися.

– Так і я не буду. Ми просто уявимо, що цієї розмови не було.

– Домовились, – різко кивнув я. Його пропозиція була єдиним логічним виходом.

***

– А ще я страшенно скучив за твоїм товариством. Не бачив тебе сьогодні, вирішив це виправити.

– Мирослав не буде проти? – посміхнулася Даша, натякаючи на нашу недавню близькість.

– А ми йому не скажемо.

До друга я її більше не ревнував, але захотілося отримати ще трохи її уваги. Вона хоч і могла з'явитися до мене в гості – був упевнений у цьому, – але хотілося ось так прийти й застати її зненацька.

– Танцюй, а я подивлюся, – кажу я. – У нас є пів години.