Мої творчі друзі, привіт!

Мій другий роман на Букнеті йде до завершення (повільно, але впевнено). Тому я вирішила закинути для розігріву кілька перших абзаців мого наступного творіння - "Хамелеон". Буду рада дізнатися ваші думки про ці рядки. Я ще своєрідний новачок на сайті, тому це для мене цінно. Обіймаю словом кожного)

***

Арія дивилася як виносять труну з церкви з єдиною думкою: «Скільки заплатили священнику, щоб він впустив цього покидька всередину?». Вочевидь багато, і ще стільки ж, щоб він його відспівав.

Для людей навколо її вітчим був шанованим, можливо тому, що його всі боялися. Дехто пускав скупу сльозу, на відміну від її мами, яка відігравала так, ніби вкінці мали вручати «Оскар» за кращу роль. Та Арія знала, що вона плаче не за чоловіком, а за його грошима.

Травневий день став ще чудовішим, коли труну з червоного дерева опустили в глибоку яму. Арія навіть нахилилася вперед, щоб глянути настільки вона заглибока. Достатньо, щоб її вітчим назад не вибрався. Ніколи.

Валерія промокнула серветкою сльози, обережно, щоб не торкнутися вологостійкої туші й червоної помади на вустах. Капелюшок із чорною вуаллю-сіточкою прикривав половину її обличчя. Ідеальний похоронний образ доповнювали чорна облягаюча сукня, сіточні рукавички й високі підбори, що пірнали в ґрунт, псуючи жінці ідеальну стійку. Але вона трималася, бо перед папараці вже вдова покійного мафіозі мусить бути бездоганною.

Арія глянула на маму й подумала, що у свої сорок пʼять та виглядає краще своєї двадцятипʼятирічної доньки. А тоді озирнулася на чоловіків у костюмах, розміром із шафу, які стояли поруч із Валерією та тим дрібним залишком родини, що сьогодні прийшов. Вони оточили могилу, тримаючись по периметру всієї процесії. Раптово у дівчини виникло бажання їх усіх згорнути й разом з труною закопати в тій ямі, щоб позбутися всього, що нагадує їй про власне життя.

Живим можна було б залишити священника, їй сподобалися його круглі окуляри й колоратка. Тай душею Арія ще не настільки зіпсована, щоб бажати смерті такому симпатичному чоловіку, хоч і їхні віросповідання не збігаються. Жодне віросповідання з її не збігатиметься, бо вона переконаний аґностик, що вже однією ногою ступає на шлях атеїзму.