Уривочок:

Книга тут

Мені конче потрібен перепочинок.
 Я щось обов’язково вигадаю. Пізніше. Коли бодай трохи це переварю…

Мене так люто кидає з боку в бік, що я не помічаю моменту, коли Худаш з’являється за спиною. Я не помітила, що він пішов слідом.

— Що тобі ясно? — наздоганяє він.

— Те, що ти більше мене не хочеш, — випльовую й змушую себе підняти очі.

Його погляд повільно ковзає вниз. На губи.

— Це не так.

— Ти… хочеш мене? — злизую слід його погляду язиком.

— Мабуть, — задумливо тягне він.

Полегшення накриває так сильно, що на мить темніє в очах. Я вичавлюю жалюгідну усмішку:

— Т-тоді, виходить, я не дарма так довго вибирала сукню.

— Ні, — ріже Влад, наче лезом. — Це означає лише те, що я не проти з тобою переспати.
Про жодне весілля за таких обставин не може бути й мови.