Дивним чином менестрелі минулого долали всі перешкоди на шляху до чарівного світу і заради натхнення, яке могла дарувати Ланон Ші, залишалися в Пагорбах. Вони добровільно йшли до своєї Музи і добровільно вмирали в її обіймах. Але ще за часів Короля Артура щось сталося у світі смертних. Вони перестали вірити в магію та казки, побудували церкви і почали поклонятися дивному божеству, залишивши заради нього примарні мрії, даровані народом Пагорбів. І чарівним людям — Благим та Неблагим, — які залишилися без їжі та енергії, довелося самим вирушити до смертних, щоб вижити.
А раніше чарівний народ гуляв по світу людей лише в Бельтайн і Самайн… Пагорби спорожніли, і їхні мешканці з’являлися там рідко — лише для здійснення ритуалів, або перед тим, як покинути чарівну країну заради вічного сну. Колись прекрасні міста і білокам’яні палаци, що потопали в піні яблуневих дерев, оточені високими скелястими горами, занепали, і лише туга панувала там, де раніше не припинялися бенкети. Чарівний народ сумував за минулим і ненавидів смертних, які втратили віру в магію...