Мене це просто вбило зараз і я вирішила написати про це. 

Побачила кадри з прощання з Адамом.  І той страшний хейт у сторону його дружини. 

І в мене просто відняло мову. 

Неперевершена Леся Українка писала:

«Щоб не плакат, я сміялась....»

Це одна з молекул українського коду нації. Ми так переживаємо найтемніші часи.  Співаємо у бомбосховищах, на позиціях. 

І той хто досі цього не зрозумів....... Не хочу продовжувати. Але надіюся ви зрозуміли.

І зараз я згадую також дружину Скрябіна і як вона ховала свої очі у букет троянд, на концерті на його пам'ять і танцювала.... 

У «Два життя», я також намагалася показати хоча б два вида того, як люди переживають своє горе. Та не читайте мене, читайте класиків. Щоб зрозуміти українську душу.

Вибачте за ці емоції, просто заболіло. І світла пам'ять та вічне спочивання  усім кого ми втратили.