Мене це просто вбило зараз і я вирішила написати про це.
Побачила кадри з прощання з Адамом. І той страшний хейт у сторону його дружини.
І в мене просто відняло мову.
Неперевершена Леся Українка писала:
«Щоб не плакат, я сміялась....»
Це одна з молекул українського коду нації. Ми так переживаємо найтемніші часи. Співаємо у бомбосховищах, на позиціях.
І той хто досі цього не зрозумів....... Не хочу продовжувати. Але надіюся ви зрозуміли.
І зараз я згадую також дружину Скрябіна і як вона ховала свої очі у букет троянд, на концерті на його пам'ять і танцювала....
У «Два життя», я також намагалася показати хоча б два вида того, як люди переживають своє горе. Та не читайте мене, читайте класиків. Щоб зрозуміти українську душу.
Вибачте за ці емоції, просто заболіло. І світла пам'ять та вічне спочивання усім кого ми втратили.
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЗрозуміти до кінця можна тоді, коли будеш на місці того, хто втратив близьку людину. Знаю по собі. Я за короткий термін часу втратила спочатку батька (обширний інфаркт), потім чоловіка (роки боротьби з хворобою). Хвороби в обох випадках виявилися сильнішими. Тож нехай не сміє судити той, хто не пережив втрату. Та й втрату кожен по-своєму переживає...
Ніка Цвітан, Так, саме так.
☺️❣️❣️❣️☀️
Це нормальна реакція людини на таку болючу втрату. Та інші цього не розуміють. Я сама втратила батьків і знаю що це таке.
Юлія Хемс, Співчуваю, а я на похоронах просто схожа на застиглу статую.
То певний вид людей. Ні, не так, створінь: їм їсти не дай, а дай когось обгадити, на жаль(
Лана Жулінська, Так, на жаль...
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати