Додано
12.12.25 20:06:14
Вуличні перегони,від ненависті до кохання:знижка ❤
Зустрічайте першу знижку на палку історію від ненависті до кохання з вайбом вуличних перегонів❤️
"Алгоритм заперечення"
https://booknet.ua/reader/algoritm-zaperechennya-b438506?c=4775202&p=1

❤Ловіть уривок❤
— Дай мені ключі від Мерса, — вимовила, вже не вагаючись.
— Вирішила так мені завадити?
— Ні. Заїзд буде. Та за кермом буду я.
Його чорні очі спершу спалахнули подивом, а вже за мить — справжнім шоком. Б'юся об заклад, він не повірив почутому, а коли збагнув, що це не жарт — подивився на мене, як на божевільну.
— І не думай, — охрипло відповів, похитавши головою. — Забула, чим закінчилися твої останні перегони?!
— Авто — не мотоцикл, — аргументувала, знизавши плечима.
— Ні… Ні, Аві. І не проси. Це абсурд!
— Я зможу, Арте. Просто довірся. Чорт, — нервово закусила губу, — ну, хочеш, я пообіцяю, що виплачу тобі вартість авто, якщо програю його?
Так, ризиковано. Але я була впевнена. На всі сто.
— Ти не програєш, бо не поїдеш, — відрізав він і відвернувся.
Тоді, підкоряючись бозна-яким інстинктам, я підняла руки, поклала їх йому на обличчя і таким чином змусила повернути погляд на мене.
— Будь ласка, — повільно промовила. — Уяви, як його то́ркне, коли він програє саме мені. Я хочу це побачити. Мрію про це.
Так, маніпулювала. Але яка ситуація — такі й методи.
— Аві, у нього досвіду…
— У мене теж. Повір.
Я не брехала. Два місяці тому я пройшла курс екстремального водіння, на якому інструктор заявив, що в мене талант ладнати зі швидкими автомобілями. Я й сама це відчувала, тому тут і зараз була настільки в собі впевнена.
— Обіцяю не сперечатися з тобою і бути наймилішою дівчинкою, якщо дозволиш мені це зробити, — вирішила "дотиснути", так би мовити.
— Не обіцяй того, що не зможеш виконати, — Самборський легко всміхнувся.
І це вже був гарний знак.
— Арте, годі думати. Так чи ні? — черговий раз прокричав “всім зрозуміло хто”. — А ти, Авроронько, якщо твій бос таки наважиться, не хочеш поїхати зі мною в салоні? Будеш моїм талісманом.
— Бачиш? — звернулася до Артура, навіть не обертаючись до недоумка. — Ми повинні назавжди показати йому його місце.
— Я… — почав він, але неочікувано замовк.
Замість продовження — взяв одну мою руку, опустив і вклав в неї ключ від авто.
Так!!! Чорт забирай, так-так-так!
Ось тепер буде весело!
— Вирішила так мені завадити?
— Ні. Заїзд буде. Та за кермом буду я.
Його чорні очі спершу спалахнули подивом, а вже за мить — справжнім шоком. Б'юся об заклад, він не повірив почутому, а коли збагнув, що це не жарт — подивився на мене, як на божевільну.
— І не думай, — охрипло відповів, похитавши головою. — Забула, чим закінчилися твої останні перегони?!
— Авто — не мотоцикл, — аргументувала, знизавши плечима.
— Ні… Ні, Аві. І не проси. Це абсурд!
— Я зможу, Арте. Просто довірся. Чорт, — нервово закусила губу, — ну, хочеш, я пообіцяю, що виплачу тобі вартість авто, якщо програю його?
Так, ризиковано. Але я була впевнена. На всі сто.
— Ти не програєш, бо не поїдеш, — відрізав він і відвернувся.
Тоді, підкоряючись бозна-яким інстинктам, я підняла руки, поклала їх йому на обличчя і таким чином змусила повернути погляд на мене.
— Будь ласка, — повільно промовила. — Уяви, як його то́ркне, коли він програє саме мені. Я хочу це побачити. Мрію про це.
Так, маніпулювала. Але яка ситуація — такі й методи.
— Аві, у нього досвіду…
— У мене теж. Повір.
Я не брехала. Два місяці тому я пройшла курс екстремального водіння, на якому інструктор заявив, що в мене талант ладнати зі швидкими автомобілями. Я й сама це відчувала, тому тут і зараз була настільки в собі впевнена.
— Обіцяю не сперечатися з тобою і бути наймилішою дівчинкою, якщо дозволиш мені це зробити, — вирішила "дотиснути", так би мовити.
— Не обіцяй того, що не зможеш виконати, — Самборський легко всміхнувся.
І це вже був гарний знак.
— Арте, годі думати. Так чи ні? — черговий раз прокричав “всім зрозуміло хто”. — А ти, Авроронько, якщо твій бос таки наважиться, не хочеш поїхати зі мною в салоні? Будеш моїм талісманом.
— Бачиш? — звернулася до Артура, навіть не обертаючись до недоумка. — Ми повинні назавжди показати йому його місце.
— Я… — почав він, але неочікувано замовк.
Замість продовження — взяв одну мою руку, опустив і вклав в неї ключ від авто.
Так!!! Чорт забирай, так-так-так!
Ось тепер буде весело!
Залишилося всього декілька годин!
Не проґавте:)
Меланія Арт
2071
відслідковують
Інші блоги
Він знає, хто вона. Вона ще не знає, що він знає. Андрій Вишневський. Сорок років. Найкращий кардіохірург Києва.
Він не усміхається. Не жаліє. Не повторює двічі.
У нього є одне правило, яке він ніколи не порушує: «Не брешіть
Вітаю, любі букнетівці! ❤️ Аня затягнула Лану у свою кімнату. Оновлення вже у ваших книжечках: Мала тягне мене за руку вглиб квартири, а її батько нас навіть не зупиняє. Ще й дозволяє їй це робити. У своїй кімнатці Аня
Ну що ж, Кіра та Мир таки поговорили. Емоційно, боляче, але відверто. А ще брехня Мира таки вилізла на поверхню, і Кіра дізналася, який секрет від неї приховував коханий... Напруга просто зашкалює! А чим закінчилась розмова
Сьогодні я нарешті опублікувала перший уривок глави, яка перенесе нас на дві тисячі років назад — до подій, про які раніше ми могли дізнаватися лише з стародавніх хронік. Тепер у нас з'явиться можливість побачити
З цими відключеннями світла в моєї голові стався невеликий збій, тож довелося переписати вже викладений 13й розділ! ЄДИНЕ КОХАННЯ БЕЗКРИЛОГО ДРАКОНА Оновлення щодня о 00:00! Тож, рекомендую його перечитати перед тим,
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати