Так зароджуються почуття, сильніші за просто кохання:

«Весь цей час Лідія ловила на собі погляд. Він не просто дивився на неї, він слідкував за кожним її рухом та кожною дією. І щоразу, як вона діставала щось з коробки, мріяла побачити хоч мінімальну реакцію від нього, хоч якийсь сигнал. Та він навіть не дивився на поробки, тільки на неї.

«Він скоро спопелить мене тим поглядом, але я не проти», — промайнула думка в голові. 

У ньому було так багато питань, які він не міг навіть озвучити. Це був погляд дитини з душею старця. Тисяча емоцій, схованих за сірою крижаною стіною. В цю мить Лідія зрозуміла, що плотину скоро прорве, і вона не знала, чи хоче цього, чи ні. Їй здалося, що в неї вже горять щоки від цього погляду, чи їй просто жарко і вона забігалась.

— Може, я краще вам почитаю? — Лідія просто потребувала перепочинку.

Вона швидко сіла біля вікна і, діставши одного з листів, почала читати:

«Привіт, захиснику!
Мене звати Назар, мені 15. Мій батько також зараз десь там на сході. Та він вже давно не виходить на зв’язок. Тому я пишу Вам. Може, чийсь інший лист потрапить колись і до нього. Бо якось він сказав, що це важливо, знати, заради чого ця боротьба…».

Погляд так і продовжував її обпікати. Він ніби вивчав її і намагався запам’ятати кожну деталь, як вправний картограф запам’ятовує карту і завжди знайде вихід, навіть навпомацки.

Кирило, який від’їхав трохи в бік, також вже уважно спостерігав за тим, що відбувається між цими двома. Раптом захопивши більше повітря, ніж потрібно, Лідія закашлялась. Вона відклала листа і дістала з сумки баночку з медом. Зачерпнувши трохи ложкою, вона довго тримала рідину, перш ніж ковтнути. І ніби нічого і не трапилося, продовжила читати далі:

«…Дякую за силу, яку ви показуєте, і за те, що не здаєтеся, навіть коли боляче.
Бережіть себе. Повертайтеся додому живими.
З повагою, Назар.»»

У мене особисто перехопило подих, а у Вас? Це дійсно Важкий випадок https://booknet.ua/book/vazhkii-vipadok-b444476