Вітаю! А що скажете ви? На тлі останніх подій це питання здалось мені вельми актуальним.
Спочатку я хотіла відповісти, що ніколи не буду в своїх книгах писати про насилля над дітьми. Та потім згадала, чому заблокували мою книгу на Букнет кілька днів тому. Що ж, я вже це зробила. Не з насолодою, звичайно, а заради правдоподібного сюжету. Щоб краще розкрити рану героїні – тобто дитячу травму. Та я це зробила.
Потім подумала – некрофілія. Проте вчора я подивилася фільм з новинок, “Тіло Анни Фрітц”. І усвідомила, що навіть згвалтування мертвих це не табу для сучасного трилера. Бо все, що існує в реальному житті, знайде місце в на сторінках книжок як відображення сьогодення. Яким би воно не було.
Я вважаю, професійний автор взагалі не має казати – о ні, цього я не напишу. Справжній письменник може написати цікаво та захоплююче про будь що. Інакше до чого воно все.
Інша справа – наскільки легко та комфортно буде працювати. І що за жанр вийде врешті-решт. Бо я ось хотіла написати фентезі. І написала. Та фентезі там було напочатку і наприкінці, а вийшла все одно досить тригерна сучасна проза. Замислила писати різдвяну казку про двох мишенят, братика та сестричку. Та коли братик відправився на пошуки зниклої молодшенької по гарячих слідах на новорічній ялинці і вийшов на злодія-кота, але щоб визволити сестричку, йому довелося спочатку виконати… коротше, знову трилер.
Я про що – це все наслідки копірайтерства роками. Коли нас вчили писати швидко, якісно, без води на будь-яку задану тему. Це безцінний досвід, ті роки навчили мене дисципліні, факт-чекінгу, видаленню та редагуванню текстів без жалю і ще багатьом корисним речам. Тому я впевнена – професіонал здатен написати про будь що. Немає і не може бути ніяких 3 речей, про які я не напишу ніколи в своїй книзі.
Ну хіба що я не буду писати – ось це добре, а ось це погано, цього героя треба любити, а ось цього знищити. Неупередженість – це важливо. Я лише розповідаю та показую. А яким воно є і що з ним робити – вирішить читач.
А тепер поїхали. Ваші три речі!
P S. Міленіум все ще заблокований, тому що першого редагування виявилося недостатньо, проблема ще й в палінні. Я сама не палю, між іншим. А ось дитину в книзі змусила, ще й поцуплені цигарки. Та здається, доведеться прибрати і цей ганебний епізод. Або ж таки дати йому несхвальну оцінку прямо по тексту.
7 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійтинавіть не знаю... думаю для мене теж немає табу. Навпаки...вважаю, що соціально "неприйнятні" теми іноді варто освітлювати... бо у нас багато, що толерується, на багато заплющують очі...і про ще більше мовчать, бо так не прийнято..але скільки ж дійсно жахливих речей твориться в світі...тож...тут дійсно більше про комфорт автора під час роботи.
Іда Нокс, теж розумію. Я була в одній спільноті букблогерській й вийшла саме через безперервне тренькання, з розуму просто зводило. Сотні непрочитаних, а по стогу синдром тривожності прогресує)))) Я думаю, дійсно багато залежить від контенту та поставленої мети, чого саме оічкується
Ага, ніколи не кажи ніколи. Це прям про мене)
Дієз Алго, Ну це така гра, як афірмація прихована: сказав вголос - ніколи, а в голові вже сюжет будувався
Ого, дійсно цікаво, ніколи про це не задумувалася) Все ж писати беллетрістику – це ніби безпечний простір для будь-якої
фантазії... "Ніколи не кажи ніколи", та я, напевно, не писатиму про одностатеві пари – просто не моє. Ну а також на тему, що ви згадали в дописі) – про фільм чула, та обійшла стороною – якого лише трешу не знімуть, не перераховуватиму в коментарі)
Жахливо, що на букеті стільки всього не можна. Як тоді писати , щоб передати речі, як вони є насправді? Без деяких деталей не завжли можна зрозуміти вчинки героїв. Так хочеться читати історію такою, якою вона задумана автором.
Наталья Храпакова, Все буде, якщо вам цікаво, це головне)))))
"це все наслідки копірайтерства роками. Коли нас вчили писати швидко, якісно, без води на будь-яку задану тему. Це безцінний досвід, ті роки навчили мене дисципліні, факт-чекінгу, видаленню та редагуванню текстів без жалю і ще багатьом корисним речам"
Яка ви молодець! Заздрю по доброму❣️ В мене без води не виходить. Мабуть, вода - це моя нова стихія.
А з приводу заборонених тем - я ніколи не буду писати про психологічне насилля та аб'юз. Я розумію, що треба висвітлювати подібні теми, щоб не ховати їх в тіні, але я просто не можу. Не знаходжу на це сил та слів. Залишаю цю важку долю більш досвідченим майстрам.
Бажаю вам натхнення та багато нових ідей ❣️
Кіт Анатолій, Дякую))) На все свій час. А може і непотрібно. Взагалі, сенс в тому і є - не ставити обмежень, ось це я напишу, а ось це ні. Цього ніхто не знає. Я теж хотіла жіночий роман. А вийшов трилер. Стосовно води - я люблю описи і розмірковування. Зараз пишуть трохи в іншому стилі. Та головне в цьому, що з рукопису моєї друкованої книги прибрали лише 7 сторінок. А чотири потім додали. І я цим пишаюся))) Наступну книгу редактор хоче скоротити і я не проти. Та не за сенсом, а прибрати половину еротичних сцен. Каже, забагато. Та я до
цього була готова, бо написала по максимуму саме х метою обрати потім найкраще, а решту прибрати
На даний момент є певні обмеження, про які я не пишу в своїх книгах. Але я знаю, що то лише в моїй голові. Тому усіляко з цим борюся і розширюю, щоб не стати автором однієї теми.
Яніна Фенікс, Дякую! Працюю над цим, поки що в нас все коректно з модераторами і мають піти назустріч, за що їм превелике дякую, бо це лише початок, а історію два роки в собі носила і дуже хочу розповісти
Романтизація насилля.
Не аргументація стокгольмського синдрому, коли жертва стає залежною від свого агресора, а саме романтизація. Просто пробачить йому все та забути, бо ж він такий красивий і турботливий — сам виходжував свою жертву тижнями після того, як покалічив. Жертва про такого навіть мріяти не могла.
Delulu Fabii, О, це така тема. Насправді я і про це написала. Але не зовсім в такій подачі. Бо там герой не справжнім психом і був. Що ж до фактів, то я консультувалася з сексологом, психологом і ось нещодавно на лекції криміналіста була. Висновки такі: жертва може закохатися в насильника, а він в неї. Доречі, це синдром Ліма називається, коли кат починає відчувати щось до жертви. Але швидше за все стосунки все одно будуть токсичними і там треба багато працювати та дійсно багато дотичних моментів між обома має бути. Ще факт: справжній психопат не зміниться, це не діагноз, а особливість поведінки, обумовлена будовою певних відділків головного мозку. Психопат ніколи ні заради кого не стане добрим і чемним. Фізіологічно це неможливо, тому оті всі історії - то фентезі. Третій факт: у багатьох маніяків були партнерки, здебільшого теж психопатичні, одночасно їх подільніці. Таке можливо. Але все одно в таких парах хтось один домінує. І це дуже травматичні і небезпечні відносини, ніякого щастя там не буде, а дітей краще взагалі в такому союзі не заводити.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати