– Але ж ваш костюм! – гаряче заперечила дівчина, наче протестуючи проти будь-яких спроб применшити масштаб спричиненої нею катастрофи. – Такий гарний… був… тобто є! Просто тепер… трохи… – вона безпорадно махнула хустинкою. – Боже, я зараз ще щось зіпсую…

Ана змусила себе зробити вдих. 

– Це вже сталося, – сухо зауважила.

– Тоді я вас пригощу кавою! – раптом вигукнула дівчина з таким запалом, ніби це вирішувало все. – Тобто… новою. Не цією, – вона зрештою, не дивлячись, приткнула чашку на підвіконня. – І ми посидимо, і ви скажете, що не ображаєтеся, бо інакше я не зможу піти спокійно, чесно!

Ана вперше глянула на неї по-справжньому: перед нею стояло тонке, рухливе дівча у джинсах і топіку, що лишав голим живіт, з круглим смаглявим личком, на якому, здавалося, відображалося усе, що вона відчувала в даний момент – майже нестерпно жвава, щира та відкрита.

І абсолютно не схожа на людину, з якою вона щойно мала справу.

Новий розділ "Нашої отрути" вже на сайті. Приємного читання!