Звучить банально. Навіть заїзджено. 
Мене важко злякати, залякати чимось. Ну, крім втрати рідних, або близьких. Ну добре, підсцикую трохи смерті, але то вже мені буде всеодно. Не буду відчувати розлуку з близькими. Напевно.
 Одного разу мене якби незовсім прямо, але просили поради. Була одна жінка з дитиною і чоловік, знайомий, питався мене. Він - закоханий по вуха. Мужик слова. Час від часу може випити зайвого, але ніколи не дозволить собі її залишити. Дитина не його, але як казав коли побачив як вона народилася, її очі, не зміг їй не простити.
От ми після важкого робочого дня сиділи, пили пиво в машині знайомого і він, а він не з усіма, що варто зазначити, розпочинав таку розмову. Для - довідки йому за 50 а мені тоді було ще до 30, десь біля 29. Так от, він допив пляшку і з'явилося щось в його погляді таке, таке сильне і безпорадне. Короче, він розповів мені ту історію і запитав мене, що б зробив я?
Я, звичайно, довго плювався, але ще поцікавився, чи та жінка любила його, на що він, не знаючи точно щось про неї, але керуючись максимальною власноубивчою оцінкою, відповів - "в неї не було вибору".
 Доморощений, матір його, "експерт", в моєму обличчі, зробив серйозний вигляд, скривився, але "відрубав":
- От я... Та ніколи в житті!

Знав би я, мовчав. І тричі б провернув фарш назад. Мінімум тричі.
Любов - це коли в тебе є мізки, але це завжди виключення. 
Звичайно, якщо та, інша сторона насправді старається. 

Сипте собі попил на голову, прикидайтеся неадекватними і несповна розуму, але ніколи, ніколи! Чуєте?! Не давайте легковажну оцінку чомусь. Або комусь, навіть собі. 

Дякую.