Поліна заснула звичайною продавчинею, яка мріяла про краще майбутнє, а прокинулася дружиною багатія. Вона не пам'ятає останні три роки свого життя. А ще її чоловік безслідно зник, а саму Поліну звинувачують у вбивстві...

УРИВОК ДЛЯ ВАС:

І нарешті, коли ми виїжджаємо на трасу, де ліхтарі стають рідшими, а темрява щільнішою, я більше не можу витримати.

— Скажіть, — запитую повільно, дивлячись прямо перед собою, — чому ви хотіли мене вбити?

У салоні стає тихо. Навіть шум двигуна здається тихішим.

— Поліно, — вимовляє вона спокійно, навіть м’яко, — у вас, мабуть, сильний шок після зникнення чоловіка. Ви говорите такі речі… ніби ви трохи не в собі, перепрошую, якщо це вас образило…

Я повертаю до неї голову. Вона сидить рівно, руки спокійно лежать на колінах, обличчя майже без емоцій — лише в кутику губ ледь помітний рух, як у людини, яка приховує посмішку.

— Діано, — вимовляю я її справжнє ім’я так чітко, що вона нарешті відводить погляд у вікно. — Можемо не прикидатися. Я знаю, хто ви. І знаю, що намагалися зробити зі мною всі ці тижні.

Вона мовчить. Це мовчання холодне, як крига, і таке ж безбарвне. 

Я роблю короткий вдих і додаю:

— До речі, одразу скажу, щоб ви не здумали робити дурниць. На мені є “жучок”. Місцезнаходження передається. Можливо, вже зараз за нами їде поліція. Бо “прибиральниця”, яка втерлася в довіру до моїх батьків, — насправді ніяка не прибиральниця. А помічниця мого чоловіка. Жінка, яка, можливо, вбила його.

Тут вона нарешті повертає голову до мене. В її погляді немає злості, немає страху — лише якусь мить я бачу справжню оцінку ситуації, швидку, точну, як стрибок кобри.

— Не треба так гарячкувати, Поліно, — каже вона майже лагідно. — Ви не розумієте, у що зараз необачно влізли. Думаю, треба спокійно, зважено поговорити. І повірте, нам варто стати на один бік. Це в інтересах обох.

Я стискаю кермо до болю в пальцях:

— Ніколи.

У наступну секунду я приймаю рішення. Натискаю на гальма так різко, що нас обох кидає вперед, і машина зупиняється просто посеред порожньої дороги, де немає ані машин, ані ліхтарів. Лише чорна стрічка асфальту та біле світло фар.

— Вийдіть, — кажу тихо, але твердо. — Прямо зараз.

Діана не рухається.

Я вдихаю, намагаючись не дати серцю вистрибнути з грудей, тягнуся до аварійки — і в ту ж мить відчуваю різкий, гострий укол у плече, ніби мене вжалила оса. Але звідки оса в моїй автівці у кінці листопаду?

Я не встигаю навіть озирнутися.

Світ перед очима починає розмиватися, як акварельний малюнок, на який хтось перекинув воду. Ліхтарі машини розтягуються в довгі смуги, дорога крутиться перед очима, хоча авто стоїть на місці.

Я ще намагаюсь втримати голову рівно, намагаюсь вимовити хоч слово, але язик стає млявим,  важким, як камінь.

Десь дуже далеко я чую її голос, уже без маски “Галини”, холодний і справжній:

— Я давала тобі шанс. Треба було погодитися.

 Сьогодні  - найнижча ціна! Після завершення книга значно подорожчає, промокодів у процесі написання не буде! Тож купуйте "Таємницю Попелюшки" прямо зараз, ваша підтримка для Марʼяни безцінна!