Цікаве з книги "Полювання на Місяць"

 Хоча паніка все ж підкрадалася! Але я намагалася тримати себе у руках, я зручніше перехопила спис, щоб у разі чого відбиватися. І тихо відходила.

 Але ненароком на щось наступила і воно тріснуло. Мені цей звук здався дуже голосним, аж серце стало.

 Я з силою прикусила нижню губу, щоб не заволати і подивилася на істот, а там того...однієї не вистачає.

 Я відчула рух повітря і на мене лягла хижа тінь, щось хотіло атакувати, але добре я тренувался – відпрацьованим рухом вдарила це списом.

 Почувся жахливий визг, щось з тріском впало десь в стороні, а я чкурнула глибше у ліс. Я озирнулася і побачила, що ця істота, поламава всі кущі і дико верещала при цьому. Але, вже злетіти не могла, бо я здаєтсья йому списом пошкодила крило.

 Воно жваво чкурнуло по землі за мною. А потім його напарник вирішив приєднатися до бенкету, де головне блюдо була я. Але щільний лісовий покрив не давав йому використовувати перевагу в небі, тож довелося те ж спускатися.

 Та мені б з одним розібратися, а тут ще один. Бо воно перестрибуючи зі стовбура від стовбуру наздоганяло мене. Я стрімко зупинилася, розвернулася, вихопила пістолет, зняла з запобіжника та висрілила, але пір’я цієї погані було, наче броня, тож кулі застрягали в ньому. Тоді я дочекалася, коли істота відкриє пащеку та вистрілила туди. Ця птахо рослина впала з дерева і ламаючи кущі, ще пропахала по інерції землю. Зупинилася біля моїх ніг. Ще відкриває та закриває пащеку в передсмертних конвульсіях.

 Я тяжко дихала, зачаровано дивлячись в стрімко мутніючи очі істоти, які в останнє блимнули вертикальним віком.

 Але тут почула надривний визг зверху, підняла очі побачила, що до мене стрімко наближається ще одна падлюка.

 Йой! Я почала в неї стріляти, але вона спритно відхилялася від куль, а коли поцілювала, то все одно вони застрягали в пір’ї. А тут ще кулі закінчилися, я не встигала перезарядити, воно вже стрибало на мене. Та я встигаю виставити перед собою спис, і воно наштрикнулося оком на гостру частину. Воно завизжало та в агонії почало теліпати головою, тож спис вирвали з моїх рук, ще й тріснули під ребра, аж дух вибило. Я видохнула та схопилася за вдарене місце. Тварюка ще посмикалася і здохла.

 А я відчувала, наче мене вантажівка розкатала. Всі м’язи нили, кістки крутило, не могла віддихатися. Спочатку був прилив сил, а потім навпаки, нахлинула слабкість.

– О, а ти казала, її зжерли, її зжерли, а вона жива…шкода…– почула позаду себе та рефлекторно навела пістолет, з переляку забувши що він роздяжений.

 Я побачила злякану Віолу та спокійного, криво всміхаючогося Сову.

 Він подивився на мій пістолет з іронією, вигнув світлу брів.

– Ой, як страшно, боюся-боюся…отримати фінгал, хіба що ти кинеш пістолет, бо він розряджений! – с сарказмом бовкнув мисливець схрестив руки на груді.

– Ти в порядку, Алісо? – перепитала співчутливо Віола.

– О це ви? Так, Фух, – полегшено видохнула я, прибираючи пістолет.

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/polyuvannya-na-msyac-b411827