Цікаве з книги "Полювання на Місяць"

– Ні! Не чіпай Алісу! – обурилась Віола, що першою оговталася від отетеріння та кинулася на мисливця.

– Що ти робиш? Я за тобою прийшов! А от ця.., – і він кивком голови показав на мене, –… мені була непотрібна, до поки не поламала мій байк, – відповів Сова, опустив на мавку здивований погляд.

 Тут я мотнула головою, оговталася, розвернулася назад і...вилила в лице чай мисливцю, схопила за руку Віолу та і побігла до велосипеда. Але нам відризали відступ, бо Сова опинився на нашому шляху.

– А ні руш! Ти мене, мисливице, вже дістала! От дарма тебе тоді демони не зжерли, якби знав, що від тебе буде стільки в подальшому проблем, то сам згодував тебе їм, – гримнув мисливець, опинившись поряд мене, спрямувавши зброю до мого лоба.

 В мене серце впало десь в шлунок, я вирячила злякано очі.

 Наче Сова це казав з кам’яним виразом на прекрасному обличчі, але його очі…о це жах! Такий вбивчий погляд може без куль вбивати.

– Не смій чіпай Алісу! – закричала Віола, зробив па руками, та з під землі з’явився корінь, що намагався вирвати пістолет з рук мисливця, а той, мабуть, випадково натиснув на гачок.

 Йой! Я відчула, що куля пройшла поряд, добре я кинулася в іншу сторону. То ж мені зрізало лише пасмо волосся.

– Та припини! Я прийшов допомогти, – звернувся до Віоли мисливець, ще раз спробувавши висмикнути руку, але її не випускав корінь, тоді з руки Сови з’явилося лезо – він порізав корінь, щоб звільнитися.

– Ти вбивця! Яка з тебе поміч? – обурилася я, згадуючи що він спалив салон весільних суконь разом з власницею.

– Ой, а твої друзі ні? Ти дурна, чи лицемірка? – відповів мисливець, кинув холодний погляд на мене.

 Віола підбігла до мене та обійняла за талію, я при обняла її однією рукою, іншою навела зброю на мисливця.

 Але його то не спинило.

– О, хочеш теж стати вбивцею, як я? – перепитав цей покидьок і криво всміхнувся.

 Він підійшов впритул до нас, аж дуло пістолета уперлося в його широку грудину

– Ти навіжений! Я буду стріляти! – попередила я.

 Але моя зброя тряслася. Хоча я намагалась взяти себе в руки.

– Не зможеш…бо ти інша…ти не з цього болота! То ж забирайся, і не заважай мені виконувати свою роботу, – сказав як відрізав мисливець.

 Я запала від його слів, що луною відбивалися в моїй збуреній душі. Да звідки йому знати на що я спроможна? Він нічого про мене не знає!

 Я стиснула губи.

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/polyuvannya-na-msyac-b411827