На книзі “Особисте життя Джона R.” знову нова обкладинка), а також додався вже шістнадцятий розділ. Досить об’ємний, тож ось вам парочка фрагментів:

“– Брідж, я… я ж тоді злякалася! 

– Я пам’ятаю, Нетс. 

– Я щось вигукнула… він тоді просто пішов геть, а ти… ти… сказала, що нічого страшного! Що ви… гралися! 

– Тобі було тринадцять. Що я мала сказати?

– Я бачила, що тобі боляче! – видихнула Неталі. – А ти мене загазлайтила! Як ти могла, Брідж?.. 

– Нетс, пробач. Я тоді… я сама себе дурила, я…

– Саму себе, – окей! – дівчина майже кричала в слухавку. – Але ж не мене! Брідж! Ти, моя старша ідеальна сестра, яку я обожнювала? Яка завжди знала про мене більше, ніж батьки? Ти мені брехала! Ти! Мені! Я ж думала… думала, що ти безстрашна, що ти сильна… що ти ніколи не дозволиш, щоб тебе хтось принижував! 

Бріджит відчула, як в неї перехопило горло. 

– Нетс, я…

– Я… я… повірила тобі, а не собі. Я бачила, що тобі боляче. Я бачила, що ти… злякана. Але ти так впевнено, так наполегливо запевняла, що це все… гра, що я не маю казати батькам… Що між дорослими буває, – її голос зірвався. – А я… повірила. Як завжди. Бо ж ти — старша. Ти ж знаєш краще…”

                                                                      ***

“Раніш бо й на думку не спало б, що вікуватиме сам-один у великому старому будинку – дуже природньо малювалося, що все ж з Фріді матимуть дитину, може ще й двох – ото вже точно було б не нудно! Підгузки, перевірки, чи дихає маля, казки на ніч, знімання кота з дерева, шкільні синці, різдвяне печиво та буркотіння Фріді, що він надто балує малечу – бо ж, звісно, він був би “добрим поліцейським”...

Так, годі. Він напевно, просто ідеалізує, бо ніколи цього не мав. Адже безліч самотніх людей живуть собі пречудово! Принаймні, часто кажуть про це по телевізору, і, напевно, в соцмережах – останні Джон, щоправда, не любив (одного разу, вже після розлучення, майже зареєструвався на Фейсбук, але серед “людей, яких ви можете знати” йому одразу підсунули усміхнене обличчя колишньої. Тож він швиденько видалив профіль і більше туди не потикався). Подорожі, відсутність “пташки-мізкоклюйки” чи гори брудних шкарпеток, можливість робити, що заманеться, гроші витрачати на що завгодно, ні під кого не підлаштовуючись… Чудово. Він просто “неправильна” самотня людина. Навіть тут не зміг впоратися.”

Бажаю всім мирного, тихого вечора та приємного читання!