— Послухай, Артеме. Давай не будемо поспішати. Якщо я буду готова прийняти твою пропозицію, я про це скажу. Я вже говорила тобі — не тисни на мене. Я цього не люблю. І запам’ятай — свій командний тон залиш при собі. Спеціально повторюю, щоб між нами більше не було непорозумінь: мною командувати не вийде. Не розраховуй на це!

— Я не намагався командувати, але й підкаблучником теж не буду! — раптом вибухає Артем.

— Я не збираюся керувати твоїм життям, Темненко. Ба більше, я ще не вирішила, чи готова тебе пробачити.

— Що я мушу ще зробити? Прилюдно посипати голову попелом? Опублікувати вибачення в пресі? Що ще ви з братиком для мене придумали?

— Я не розумію твоїх претензій, Темненко… Якщо в тебе проблеми з Денисом, розбирайся з ним сам. Я до цього не маю ніякого відношення. І взагалі… Дякую за приємно проведений день, а тепер забирайся та йди геть. Вітаю, ти все зіпсував!

Артем різко підводиться та йде. Мовчки. Я боюся, що він грюкне дверима, як це люблять робити розлючені чоловіки, але Темненко мене дивує, акуратно прикриваючи за собою двері.