Вітаю! Сьогодні ввечері чергове оновлення книги "Пов'язані часом". Щоб привернути увагу до історії, трішки почаклувала над артами до початкових розділів й створила відео. Хто бажає чогось гаряченького, ласкаво прошу пройти за посиланням:

Відео тут

. Думаю, хто вже почав читати книгу, пам'ятає момент із Севастіяном в озері. Сподіваюсь трішки заінтригувала.

Мій профіль на ТікТок. Підписуйтесь, щоб побачити нові відео першими.

І звісно, арти:

Фрагмент з розділу1

 Останнім часом доволі часто почала замислюватися над тим, що зі мною не так. Чому як тільки мою голову навідує, здавалось би, геніальна ідея — все летить шкереберть? Я, наче ходячий магніт для неприємностей, які переслідують мене на кожному кроці. Де б і з ким не була — все закінчується однаково. Я потрапляю у халепу з якої надзвичайно важко вибратись. І це вже стає звичною закономірністю, а не випадковим збігом обставин. 

 Сьогоднішній день не стає приємним винятком із вже встановлених правил, а очолює мій особистий рейтинг невдалих спроб наповнити власне життя яскравими фарбами. Хоч і сірим його назвати важко. Не кожен у свої двадцять сім років може похизуватись значною колекцією пригод, які мені вдається відшукувати на свою п’яту точку. А вона в мене ще та пройдисвітка.

 Як можна піти на екскурсію в одну із неймовірно красивих печер України й заблукати там, де зробити це практично неможливо? Принаймні мене в цьому наполегливо переконували. Навіщо казати, що всі можливі маршрути печерою прокладені, якщо це не так. Цього місця я не бачила на жодному знімку, які демонстрував гід-спелеолог. Навіщо ж людей дурити? Добре, що в мене вже є досвід виживання у найрізноманітніших курйозних ситуаціях, а якби людина виявилась морально не підготовленою?