Анонсик на сьогоднішню проду

НОВИЙ РОЗДІЛ ВЖЕ НА САЙТІ!



Уривочок:

У мене все всередині аж затріщало. Я стиснула зуби так, що щелепи заболіла.
— Просто замовкни! — різко сказала я й злетіла з ліжка.
Я хотіла втекти у ванну. Бо якщо ще секунду залишусь поруч — я або розплачусь, або справді вб’ю його. Я зробила два кроки…
— О ні! — він теж підвівся і перекрив мені дорогу своїм тілом. — Ти сама почала цю розмову. І знаєш що?
— Що?! — я майже прошипіла.
Він посміхнувся ще ширше, наче смакував момент.
— Ти просто ревнуєш. Причому дуже, як я подивлюсь!
Це була остання крапля. Мені треба було кудись подіти цю лють. Негайно.
Я схопила подушку з крісла — ту, декоративну — і з усієї сили влупила ним Адама по грудях.
Подушка глухо ляскала об його плечі, груди, шию. А він… він відмахувався і сміявся. Посміхався так, ніби це його розважає. І від цього я сердилась ще дужче.
— Ти… ти мерзотник! — я замахнулась знов.


⭐⭐⭐⭐⭐

Заміни мене❗️

Анотація до книги :

Адам - голова мафії, і мою сестру-близнючку він вважає своєї власністю. Все місто під його контролем! І сьогодні я йду до нього замість сестри. Він очікує жертву, але зустріне жінку, яка знає, що робити із бажаннями.
ПОСИЛАННЯ КЛІКАБЕЛЬНЕ

Прошу вашої підтримки на новинці.
Поставте лайк та залиште коментар під книгою.?

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Це вам не санаторій, пане Назаренко...
Час у камері тягнеться болісно повільно. Під стелею моїх «хором» розташоване невелике заґратоване віконце, і я спостерігаю крізь нього, як густіють сутінки. Минає час обіду, а потім і вечері… Їжу не приносять, на
Гра - угадайка!
А давайте пограємо? Вже завтра стартує довгоочікувана новинка “Потраплянка для лиса” і я в нетерплячому очікуванні! Дуже хвилююся чи сподобається вам, хто з героїв стане вашим фаворитом та посяде окреме місце
Муза.
Пишить в кого яка. Моя пішла. З якого переляку? В соплях, в сльозах, ба ледве не обсерлась з переляку. Манив солодким. Не вилазить. Дулі крутить. Вилазь! Тінь Жаху треба рятувати.
"Кохання в овертаймі": повернення Кирила
— Я бажаю тобі удачі. — Я навіть чую її голос. Невже у мене почалися галюцинації?! Але я опускаю свій погляд і справді бачу її: милу й усміхнену у моїй сорочці з номером «9». — Дякую, але вона мені не знадобиться,
Рік на Букнет.
Всім привіт! Трохи із запізненням, але вчора виповнився рівно рік, як я автор на Букнеті. Ну що ж, згадаймо, як усе починалося. Але спочатку я хочу подякувати своїм читачам. Безмежно вдячна вам за те, що читаєте та коментуєте!
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше