Вітаю!

Книгу "Партнер мого батька" — оновлено!

✨✨✨

Опинившись у вітальні, зупиняюся. До мене з пустою чашкою в руках прямує Каміла. Побачивши мене, вона теж зупиняється, залишивши солідну відстань між нами.

— Чому ти не прийшла? — примруживши одне око, питаю.

— Для чого? — надто серйозно перепитує вона у відповідь. — Може, щоб ти третю каву від мене відібрав?

— Невже тобі шкода? — напружено цікавлюся.

— Ні. Але неприємно...

— А мені приємно! — цілком серйозно заявляю, перебивши дівчину, і чесно зізнаюся. — Мої жінки ніколи не готували мені каву.

Каміла великими очима дивиться на мене з хвилину, а тоді випалює:

— Отже, не заслужив.

Хмикаю. Її слова знову ображають мене. Вона не може говорити того, чого не знає. Напевно, вона зараз це сказала, щоб допекти мені...

Книга тут...

Тихої ночі!