Додано
21.11.25 22:14:36
Принаймні, вона не відмовила…
Він це зробив...
— Ти знущаєшся, жінко? Я буду валятися в ліжку, поки ти посеред ночі через пів міста одна будеш добиратися додому?
— Ще не ніч, тільки пів на одинадцяту.
— Припини, Даріє. Це не обговорюється. Я вже здоровий і завтра поїду в лікарню на медкомісію. Пора закривати лікарняний…
Бачу, як Дарія стискає губи та відвертається. Мій наказний тон на неї так подіяло, чи згадка про повернення до служби?
Одягаємося, виходимо з дому та сідаємо в мою машину. Відвожу жінку додому і, перш ніж дозволити їй вийти з машини, цілую. Не наполегливо. Ніжно. Обіцяюче…
Дарія йде, так нічого не відповівши на мою пропозицію. Принаймні, вона не відмовила… Заспокоюю себе.
Вранці їду в госпіталь, отримую відмітку «Здоровий» та йду до начальства із заявою про звільнення на дембель.
— Ти добре подумав, Артеме Миколайовичу? — уточнює генерал, даючи мені останню можливість передумати.
— Добре, Вадиме Матвійовичу. Був час подумати…
— Це ніяк не пов’язано з недавнім інцидентом? — трохи примружившись, запитує той.
Уже доповіли… Але відмовлятися немає сенсу. Тим більше, що це правда.
— У певному сенсі… Виявилося, що в мене є дочка… Ви маєте мене зрозуміти. Я вже не можу, як раніше, лізти в саме пекло, не замислюючись про наслідки. Останнє завдання ледве витягнув…
Оновлення щодня о 00:00!
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЗаради кохання він пішов зі служби. Дарія має зрозуміти, що Артем багато що залишив заради неї!
❤️ ❤️ ❤️
Olexandra Novatska, Мусить зрозуміти!
Дякую!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати