Навіть сильного, мужнього та відважного воїна можна довести до сліз.

Як — читайте у новій, 8-ій главі книги "Наречений (приречений) відьми".

Як же ненавидів він зараз прокляту стару! Увібране ним із молоком матері благоговіння перед вищими безсмертними істотами, наближеними до самої Богині Хевеї, зараз відійшло на задвірки свідомості. В Анареї нині вирував божевільний коктейль зі злоби, огиди, розпачу та безпорадності. Якби зараз на місці Відьми був простий смертний — Анарей махав би мечем до знемоги, доки не перетворив би того на пухирчасту багряну калюжу.

Але триклята Відьма-Хранителька безсмертна. І всемогутня. Будь-який її наказ дорівнює велінню самої Богині Хевеї. Значить, і їхнє з Анареєм злягання теж угодне Богині?!

Мозок був готовий розірватися від таких висновків. Анарей міцно заплющив очі, щоб не зронити невідомо звідки взяті сльози. Не вистачало ще Архонту плакати, наче сопливому юнцю.

Він не зможе піти проти волі Богині. Жоден смертний ніколи не наважиться на таке. Не послухатися Богиню — значить приректи себе на вічні муки після смерті. Тебе ув'язнять у Підземному царстві, і ти до кінця світу терпітимеш жахливі страждання, уготовані грішникам.

Вибираючи між муками вічними та муками на дві-три хвилини, Анарей із сумом був змушений усвідомити, що Відьма і тут здобула перемогу. Не мав гадки, як у нього це вийде, але розумів, що виходу знову немає, і зробити це доведеться.