Дівчата переглянулись, у них був вираз на обличчях неначе вони балакуче багно побачили. Більш того, багно наполягає, щоб в нього вступили білою кросівкою.

– Ой-й...розумієте…ми…не можемо, бо зайняті, – почала з підбиранням слів Аліса.

– Ну чого ви? Ми вас не з’їмо, – проговорив другий не менш кремезний тип з зализаною зачіскою, що аж дзеркально блистить.

 Горе залицяльники нахабно сунуть все ближче до дівчат. Але тут поза ними з’являюсь я та обнявши обох хлопчаків за плечі кажу:

– Ой, а я вільний! І згоден на танець! Він буде ну ду-уже запальний. Обіцяю, – останнє прошепотів я на вушко шатену та кокетливо вкусив його за мочку вушка.

 А що? В цю гру можна грати і мені. Тільки чогось мої порушення особистого простору не сподобалося хлопакам. Мабуть тому, що одне діло лізти до тендітних дівчат напідпитку, а інше отримувати віддачу від кремезного хлопця.

 Шатен так смішно відсахнувся від мене, наче збулася його мрія, але він злякався що подумають люди. А його друг чогось завис. Він розгублено подивися на мене, на дівчат, але біля Шарлотти вже сидів бос. Що приобняв свою дівчину за плечі, а вона притулилася з полегшенням до нього.

 Аліса забавно відкрила рота і вирячила очі дивлячись на мої підкати до їх нав’язливих залицяльників.

– Дідько! Ви звідки з’явились? – гаркнув шатен та щось зблід, – І я кого біса ти лізеш до мене з своїм поганим язиком?!

 І шатен почав витирати спішно вухо.

– Ой. А чого так? Не сподобалося? От і дівчатам ваша компанія не до вподоби, – сказав впевненим тоном Мин, дивлячись спідлоба на нахабних хлопців.

–  Ми перші побачили цих краль, так що валіть звідси! – гримнув другий хлопак, зібравши погрозливо руки в кулаки.

– Це ви щось переплутали. Це наші дівчата, тож ви звалюйте геть! – відповів бос.

 Аліса хотіла заперечити, але хтось її пнув по нозі, і вона затихла.

 Ці два телепня здивовано переглянулись та скорчили страшні рожі, та явно готувались до бійки.

 Тут знов встряв між босом та ними я.

– Хлопці, сьогодні прекрасний вечір, повний місяць, може не будемо псувати це бійкою? Бо не хочеться в такий прекрасний вечір ламати кістки, – почав примирливо я.

 Вони знов переглянулись та вишкірилися злобно на мене.

– А ще щось мені підказує, що в вас може зненацька з’явитися зайві дірки, уявляєте? Прямо магія! – сказав з іронією я, випадково відвернув воріт куртки, наче мені жарко, а там визирав пістолет в наплічній кобурі.

 Хлопці перестали шкіритися та почали загрозливо дутися.

– Ну що мир? Я ж дуже переживаю за вас, світ такий небезпечний, – проговорив багатозначно я, вигнув брів.

– Так...дякую за турботу, дуже мило з вашого боку…– буркнув шатен.

 Ці довбні розвернулися уходити геть.

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/polyuvannya-na-msyac-b411827