Ранковий подарунок для тих хто читає мої блоги .

 Шматочок завтрашньої глави до книжки Неупокоїна : його небесна кара . Спеціально для тих хто не може дочекатись завтра )))

–––––––––––––––––––––––––––––

Як же я верещав, коли вона поворухнулася! Сам не очікував, що здатен видавати такі звуки.

— О господи, що ж ти так пищиш наче тобі на яйця наступили ! — крикнула моя мертва дружина і жбурнула в мене подушкою.

Я запнувся об край килима й осів просто на підлогу. У кімнату без стуку влетіла охорона — в наспіх надягненому одязі, ще напівсонна. Кітелі застібали просто на ходу, на обличчях виднілися сліди вчорашньої п’янки, а очі металися довкола, шукаючи ворога, що загрожує моєму життю. І, мабуть, вони були готові побачити все, що завгодно — демона, духа, злодія, хоч самого Пекельного володаря... але тільки не це. Один охоронець просто в процесі бігу знепритомнів і звалився на підлогу всією своєю тушею, навіть звуку не зронивши. Інший — заверещав ще голосніше, ніж я секунду тому.

А нежить тим часом спокійно сиділа на ліжку, підібравши ноги, й кліпала на всіх оченятами — без найменшого розуміння, що, власне, відбувається.

— Ви, хлопці, дивні якісь, — нарешті сказала вона, переводячи погляд з одного обличчя на інше.
Потім підвелася з ліжка.

Біла сукня вся в багнюці й плямах крові, пальці рук у запеченій крові, нігті здерті, волосся сплутане — те ще видовище. Я тихенько відсунувся до стіни, намагаючись не привертати уваги.

— Ей, ти, красунчику писклявий, — звернулася вона до мене, — де тут можна помитися?

Моторошне створіння говорило абсолютно звичайним, навіть трохи роздратованим тоном, наче говорила не зі своїм паном , а з прислугою . Я не придумав нічого кращого, ніж просто мовчки вказати рукою на двері ванної кімнати.