Вітаю, мої любі читачі!  

Останнім часом не дуже виходить забувати про страшне навколишнє, але я намагаюся писати так, щоб разом думати про хороше.

Моя «Квітка папороті» впевнено прямує своїм шляхом і ви можете впевнитися в цьому, читаючи твір на сторінці:

https://booknet.ua/book/kvtka-paporot-b443949

Виклала сьогодні розділ, від якого стає світліше на душі. Самі переконайтеся з уривка:

«... Дівчина, яку він прибив своїм авто, а потім сховав у лікаря. Та, що заволоділа його думками настільки, аби шукати її в небезпеці аж до поранення - йшла поруч з Таріком. Її неповторна мила усмішка грала на ніжних вустах, а звабливими локонами грався вітер. У звичайній сіренькій курточці та джинсах вона була такою красунею, якої Горностай зроду не зустрічав!!!

Кажуть, що це лише особливість людської психіки та наразі між двох молодих створінь точно промайнула Божа іскра, чи може вони дійсно призначені одне одному долею? Ось Таня забула про супровід і про весь навколишній світ і ніжно притулилася до грудей Івана.

– Навіщо ти це зробив? Я й так тебе одного чекала. А ти через мене отримав ніж, – промовила вона схвильовано та Горностаю здалося, що проспівала.

– Бідолашна! Скільки ж страхіть ти через нас пережила. Як я можу спокутувати провину? – знову заграли бісики щасливих очей капітана.

– А ти сам не здогадуєшся? – лагідно запитала, потягнулася і в ту мить їх вуста вперше зустрілися, можливо назавжди...»

Сподіваюся, що мої старання - дарувати новий розділ кожного дня, без вихідних та перерв на вимушені графіки, ви обов’язково відзначите коментарями, вподобаннями й рекомендаціями друзям та залишите на поличках бібліотек.

Дякую, що даруєте мені натхнення і допомагаєте створювати цей неоднозначний твір. Як завжди на зв’язку – ваша Влада Клімова.

❤️ ❤️ ❤️