Ось нарешті моя казка  Лісова царівна і Змій підійшла до кінця. Як то казали наші бабусі - " Ось і казочці кінець, в хто слухав — молодець. " Тому щира подяка всім хто читав, і писав коментарі. 

✨✨✨

Її руки торкнулися його долоні. Холод. Потім — пульс. Ледь відчутний. Наче серце, що згадує, як битися. Світ завмер. Повітря стало густим, як мед. Навіть вітер стих. І тоді — його груди здригнулися. Перший подих вирвався з глибин, наче вода прорвалася крізь камінь. Шкіра потеплішала. Світло річки заграло на його вустах, немов сонце торкнулося полум’я. Він повільно розплющив очі. Мить — і все навколо спалахнуло. У його зіницях — небо, зорі, вода, минуле, майбутнє. Усе разом. І вона — у центрі. Елайна вдихнула різко, ніби її власне серце згадало ритм. Їхні погляди зустрілися — і в тій зустрічі світ замкнувся, як коло вічності. Вони впізнали одне одного — не розумом, не пам’яттю, а душею, що пізнає свою половину навіть після тисячі смертей. Він усміхнувся — ледь, як промінь, що пробивається крізь ніч. — Я... завжди приходжу, — прошепотів він. — Бо де ти — там мій вогонь. А де вогонь — там шлях. Її долоня лягла в його. Їхні пальці переплелися, як коріння, що знову з’єдналося після зими. Навколо — тиша, але в тій тиші бився новий світ.