Привіт, мої любі! Сьогодні я до вас із смачненьким! Моя новинка — "Мама для дитини боса" вже на сайті! І вона з нетерпінням чекає своїх читачів! Тож, погнали…

Юліана влаштовується секретаркою до Романа Дубровіна, щоб помститися чоловікові, якого вважає винним у смерті свого нареченого. Але коли на його порозі з’являється колишня з двомісячною дитиною і зникає, Юліана стає для нього єдиною опорою — і раптом розуміє, що ненависть може перерости у зовсім інше почуття.

Анотація:

Вона бажала помститися босу, але його маленька донька обрала її своєю мамою.

— Світич, — нарешті кажу. — Мені потрібна допомога.

Вона піднімає на мене брову.

— Ви ж мене звільнили, якщо пам’ятаєте.

— Ситуація змінилася, — відповідаю різко. — Побудьте з нею… тимчасово. Поки я розберуся, що робити.

— Тимчасово? — її губи сіпаються в іронічній посмішці. — Ви навіть дитину сприймаєте, як проект на короткий термін?

— Це не обговорюється, — ріжу. — Ви впораєтесь краще за мене, я це бачу.

Вона мовчить кілька секунд, дивиться на сплячу дівчинку, потім на мене.

— Добре, — каже. — Якщо ви попросите в мене пробачення і визнаєте, що поводилися, як гімнюк.

— Добре. Я вибачаюся, що накричав…

— І… — підказує негідниця.

— І визнаю, що поводився, як гімнюк, — видавлюю з себе.

— Не розчула, що ви кажете?

❤️ Кому читати:

Тим, хто любить історії у стилі «вороги до кохання», дотепні діалоги, домашню атмосферу, тепло й емоції.

Якщо вам подобаються сильні герої, що вчаться бути ніжними, і героїні, які не бояться кидати виклик долі — ця історія для вас.

♥️У книзі буде:

– мільйонер, який не знає, як тримати дитину;

– дівчина, яка вміє заспокоїти і немовля, і чоловіка;

– і почуття, які з кожною сторінкою стають сильнішими.

♥️ Залишайтеся поруч — далі буде ще більше хімії, іронії та несподіваних зізнань.

Відкрийте «Маму для дитини боса» і дайте собі трошки тепла ♥️

Уривок:

— Ви серйозно? — я майже шиплю, стоячи навпроти нього, з мокрою чашкою в руці. — Через кілька крапель кави ви влаштовуєте істерику? Зараз я все витру, заспокойтеся!

Роман Дубровін підводиться з-за столу різко, як хижак. Костюм ідеально сидить, погляд холодний, точний, мов лезо. І я розумію — ось він. Той самий чоловік, заради якого я сюди прийшла. Людина, яку маю знищити.

— Кілька крапель? — його голос ріже повітря. — Ви зіпсували контракт на кілька мільйонів, Світич! У перший же день роботи!

Я притискаю губи. Усередині все закипає. Ти навіть не уявляєш, що накоїв ти, три роки тому.

Перед очима зринає спалах фар, зойк гальм, запах диму.

Денис. Його руки, що вже не рухалися. Моє крикливе “тримайся”.

І заголовки новин наступного дня — ““Бізнесмен Роман Дубровін не постраждав у ДТП, водій іншого авто загинув”.

А потім — тиша. Справу закрили. Його виправдали. А я залишилася з пустотою.

— Ви що, завмерли? — він кидає на стіл зіпсовані аркуші і з гнівом випалює до мене: — Криворука фіфочка!

— Взагалі-то це ви самі винні! Ви руками розкидали, наче ж бачили мене заздалегідь! І взагалі, коли працюєте над важливими паперами, вам кави захотілося. Це не кав’ярня, а офіс! — каюся, стриматися я не вмію. Ну, що зробиш, якщо в мене довгий язик! Світлана одразу сказала, що в мене нічого не вийде з цією затією. Я просто не зумію пропрацювати смиренною секретаркою бодай кілька нещасних днів. Тут вже першого дня конфуз. І справді, він же час винен! Він руками махав, коли я каву перед ним ставила.

Він прищурюється.

— Зі мною не сперечаються, Світич.

— Ну, значить, настав час почати, — відповідаю, і щось у мені з насолодою фіксує, як його ідеально рівна щелепа напружується.

— Може, ви взагалі не підходите на цю посаду? — хмуриться.

— Може, вам варто навчитися поводитися з людьми, — виривається в мене. — Не всі падають перед вами ниць!

Він завмирає. На мить у його погляді — здивування. А потім знову лід.

— Ви звільнені, — чітко каже він. — Одразу.

— Та будь ласка, — кидаю, піднявши підборіддя. Світлана мала рацію, але це все вище моєї сили. Знайду інший спосіб помститися. Може колеса в джипі пробити? — Хоч одна хороша новина за день! І каву собі робіть самі.

Я вже розвертаюся, щоб піти, коли двері раптово відчиняються. На порозі стоїть жінка у бежевому пальті, з бездоганною укладкою і дорогими сонцезахисними окулярами, хоч надворі похмуро. В руках — дитяча автолюлька.

— Романе... — її голос тремтить, і я одразу розумію — вона знає його близько. Дуже близько. — Мені потрібно з тобою поговорити.

Його обличчя темніє.

— Не зараз, Маріє. Я зайнятий.

— Ти завжди зайнятий, — тихо каже вона, робить крок уперед. — Але зараз ти мусиш мене вислухати.

Я непомітно відступаю вбік, відчуваючи, як повітря між ними натяглося, наче струна.

Марія ставить автолюльку на стіл переговорів. Роман робить півкроку до неї, і я бачу, як його руки тремтять — уперше.

— Що це? — запитує він, хоча відповідь очевидна.

Вона вдихає, опускає погляд.

— Це твоя дочка.

А ще зараз остання ніч перед підняттям ціни на роман

Вона була поруч від самого початку: безсонні ночі, перші кроки, перший сміх. Але тепер Ліза має зустрітися з людиною, яка може забрати у неї найдорожче — маленького хлопчика, що давно став її сином серця.
Ця книга — про те, як складно бути батьками, навіть якщо життя не готувало тебе до цього. І про те, що іноді чужа дитина стає ріднішою, ніж будь-які кровні зв’язки.

‼️Увага‼️

Для тих, хто вперше купує мої книги, діє персональна програма лояльності - знижка 10% на всі романи впродовж трьох днів!

Підписуйтеся на МОЮ СТОРІНКУ, щоб бути в курсі всіх новин щодо моєї творчості. Запрошую до телеграм каналу. Також мене можна знайти у фейсбук та інстаграм.

Ваша Юліанна ♥️