Колись один хлопець, який підбивав до мене клинця й отримав чемний відвід від воріт, сказав:

«Я думав, що ти… А виявилося, в тихому болоті чорти водяться».

Мені тоді було образливо. Я ж намагалася бути тихою, щоб, боронь Боже, не стати тим самим «чортом».

Але, може це правда, а може й ні, — зараз я вірю: сам Бог дав нам усередину вогонь.

Щоб і чортів розігнати, і настирливих кавалерів відшити.

А ще, щоб відчувати життя.

Хто як відчуває — то вже окрема історія.

Головне, що свій вогонь я більше заливати не збираюся.

І перець чилі  теж не підсолоджую.