Друзі, нагадую, що ми з Лолой Живой готуємо для вас продовження історії трьох невгамовних відьмочок "Кожній відьмі по тварі".

Процес бурлить повним ходом! Зізнаюсь, це перша книга за останні, мабуть, років десять, яку я не пишу онлайн. Тому мені дуже не вистачає ваших коментарів і обговорень

Та на жаль, проаналізувавши статистику і нові умови букнету, ми прийшли до висновку, що передплату нам не відкриють. Але нам неймовірно подобається ця історія, тому ми хочемо зробити її саме такою, як і задумали.

І в нас до вас є запитання. Хто чекає книгу на букнеті?

Нагадую, що першу частину "Кожній відьмі по тварі" можна прочитати тут 

Друга буде останньою, в ній розкриються всі таємниці

***

А це невеличкий уривочок з нової книги!

– Асо! – лякається Діянка.

– Хоч ти не озирайся! – долинає грізний голос Мори. – І не розмовляйте з ним.

– Чого це раптом? Що взагалі сталося? – інтонації відьмака настільки щирі і природні, не втримуюсь та розплющую спершу одне око.

Помічаю голі чоловічі груди перед собою.

Розплющую друге око. Груди здаються цілком натуральними.

– Моро, він виглядає справжнім, – протягую руку до грудей, тицяю обережно пальцем. – Теплий.

– Хоча б в очі не дивись, – Мора теж розвертається, очі опущенні донизу.

Опускаю і свої:

– Ой! – пищу.

– Що там? – не витримує Діянка, розвертається: – Ой.

– Точно непокоєний дух, – констатує Мора.

– Хто?! – не витримує дух.

– І що з ним робити? – перелякано шепоче Діянка.

– Ти, – кажу йому.

– Чого це раптом? – гнівається майже справжній чоловік, складаючи руки на грудях.

– Бо справжній Арс голим би перед нами не ходив, – видаю, відвертаючись вбік.

– Як найсправжнісінький Арс, заявляю, що ходив би, якби чомусь прокинувся в кущах без одягу, – відчуваю, як мене спопеляють поглядом.

ЧЕКАЄМО НА ВАШІ КОМЕНТАРІ!